– Ох, соколику, в такому велелюдному місті треба бути хитромудрим, – відповів старий, переходячи на довірливий шепіт, – без цього не проживеш, – він ляснув себе дуже красномовно пальцем по носі.
Ной, звичайно, спробував зробити те саме, але в нього воно вийшло не так досконально, бо його носик був дуже маленький. Проте Феджін зрозумів це як вияв цілковитої згоди з його думкою і почав дуже гостинно частувати свого нового знайомого зі своєї пляшки, яку тим часом приніс Барней.
– Ловка штука! – зауважив Ной, облизуючи губи.
– Ловка, та кусається, – відповів Феджін. – Щоб пити її щодня, треба частенько обчищати каси, кишені, дамські ридикюлі, приватні помешкання, поштові карети або банки.
Почувши свої достотні слова, Ной відкинувся на спинку крісла, пополотнівши з жаху й безпорадно переводячи свій зір з Шарлотти на старого.
– Не турбуйтесь, не турбуйтесь, соколику, – заспокоїв його Феджін і ближче підсунувся до нього. – Ха-ха-ха! Щастя ваше, що я, а не хтось інший почув випадково вашу розмову. Щастя, що не хтось інший!
– Я цих грошей не брав, це все вона накрутила. І тепер гроші в неї, а не в мене, ти це сама знаєш, Шарлотто, – белькотів Ной, підібгавши під самий стілець свої допіру недбало випростані ноги.
– Байдуже, хто їх узяв і в чиїй кишені вони лежать, – відповів Феджін, хижо зирнувши на дівчину й на клунки на лаві. – Я сам такий, як ви, і ви тому мені подобаєтесь.
– Який це? – спитав Ной, потроху оговтуючись.
– Та ремество у нас одне, – пояснив йому старий, – у цьому трактирі всі однакові. Ви втрапили саме куди слід: тут ви як у Бога за пазухою. Захиснішого місця, як «Каліки», ви на ввесь Лондон не знайдете, тобто, звичайно, для тих, хто мені до вподоби. А ви обоє з цією молодичкою мені одразу сподобались. Отже, все гаразд, будьте як удома.
Може, Ноєва душа почувала себе тут дійсно як удома, але цього ніяк не можна було сказати про його тіло: він увесь час крутився, совався на місці, наїжувався боязко й недовірливо, поглядаючи на свого нового приятеля, і ніяк не міг прибрати відповідної пози.
– Я скажу вам навіть більше, – провадив старий, заспокоївши спершу Шарлотту кількома ласкавими словами. – Я маю одного приятеля, що, мабуть, зможе виконати ваше наймиліше бажання: він виведе вас у люди, ви виберете собі якийсь один фах до вподоби, а інших вас навчать.
– Ви говорите начебто навсправжки… – пробелькотав Ной.
– Ще б пак! Навіщо ж мені жартувати? – відповів, знизуючи плечима, Феджін. – Так-так. А знаєте, я хотів би побалакати з вами наодинці – ходімо!
– Навіщо нам турбуватись, – зауважив Ной, випростовуючи поволі сміливіше ноги. – Вона віднесе тим часом речі нагору. Шарлотто, бери клунки, й гайда.
Дівчина покірно виконала цей величний наказ і вийшла з хати, завдавши собі обидва клунки на плечі; Ной підвівся, підійшов до дверей і дивився їй услід, поки вона сходила нагору.
– Вона в мене шовкова, правда? – спитав він тоном циркового майстра, що приборкав непокірного дикого звіра.
– Чудесно, чудесно; ви, мій соколику, розумна голова, – одказав Феджін, ляснувши його по спині.
– Ще б пак! Якби не це, хіба б я був тут? – гордо відповів Ной. – Ну, годі, кажіть, що ви мали казати, а то вона незабаром повернеться.
– Ну то якже? Коли ви сподобаєтесь моєму приятелеві, то підете до нього – згода? Кращого й вигадати не можна.
– Ну а чи він спритний, путящий хлопець? – спитав Ной, підморгнувши своїм маленьким оком.
– Овва! Він такий зугарний знавець свого ремества, що куди, стоїть на чолі зграї, усіх на лови заправляє й усе, що є кращого з нашої братви, у нього на побігеньках.
– Мабуть, самі лише городські майстри? – спитав Ной.
– Так, селюків нема. Як би не те, що в мого приятеля тепер робітників обмаль, то він би вас ні за що не взяв і навіть моє слово не допомогло б, – відповів Феджін.
– І, мабуть, доведеться трохи того, підмазати? – мовив Ной, ляснувши себе по боковій кишені.
– Аякже, звісно, не підмажеш – не поїдеш, – одказав старий.
– Але ж двадцять фунтів – це чортзна-які гроші!
– Не скажіть… а особливо, коли не знаєш, як їх здихатись, – заперечив Феджін. – Число й дату банкнота, мабуть, записано, ге? Банк попереджено, й з виплатою по ньому – зась. Чого він вартий? Доведеться ще переправляти його за кордон, і багато за нього не виручиш.
– Коли я можу побачитися з вашим приятелем? – спитав нерішуче Ной.
– Завтра вранці.
– Де?
– Тут.
– Мг! А платня яка?
– Панське життя – харчі й квартира, тютюн і випивка хазяйські й половина того, що заробите ви й ваша молодичка.