Іноді Сайкс зупинявся і в розпуці хотів будь-що-будь відігнати цей жахливий привид, коли б навіть від одного погляду на нього йому судилася смерть; але щоразу, коли він кидався назад, кров йому холола в жилах: привид теж обертався з ним разом і стояв за ним. Уранці привид був увесь час у нього перед віччю, а тепер він невідступно йшов за його плечима. Сайкс притулився спиною до валу при дорозі й почув, що привид опинився над його головою на чорному тлі холодного вечірнього неба. Він кинувся горілиць на шлях – постать стала в його головах рівна, мовчазна, нерухома, мов камінний надгробок з кривавим написом на чолі.
Хай не кажуть, що вбивці іноді залишаються непокарані. Одна така безконечно довга, жахлива хвилина не зрівняється з сотнею смертних кар.
Серед поля, повз яке йшов убивець, стояла якась порожня будівля, де можна було прихилити на ніч голову. Перед дверима її росли три високі тополі, від яких усередині здавалося ще темніше; вітер журно стогнав у їхньому верховітті. Сайкс не міг, не міг іти довше поночі й заліз у шопу, міцно-міцно притулившись до її стіни, але тут почалися нові тортури.
Тепер перед ним настирливо виринув ще жахливіший образ: очі – великі, нерухомі, скляні очі, що їх він уранці волів бачити, аніж уявляти їх закритими ковдрою, виринули тепер з темряви; вони світилися, але не давали світла. Їх була тільки пара, проте вони були скрізь і всюди. Коли він заплющував свої очі, йому ввижалася його власна кімната з усіма найдрібнішими подробицями, про які він навіть не згадав би, хоч би й хотів, а тепер він бачив кожну річ як живу на своєму місці. І тіло лежало на своєму місці, і очі були ті самі, що дивилися на нього, коли він тікав з дому. Сайкс схопився і кинувся в поле. Постать подалася за ним. Тоді він сховався знову в шопі, але тільки-но він переступив поріг, як очі вже виринули з темряви.
Проте він усе-таки зостався тут. Холодний жах, якого ніхто, крім нього, уявити собі не може, шарпав його душу, все його тіло здригалося, тремтіло, холодний піт виступав з кожної його шпари. Раптом серед нічної тиші з подихом вітру до нього долинули якісь тривожні звуки; далекий, невиразний галас, гомін схвильованих голосів, сполохані вигуки. У цьому порожньому, самітному місці сам звук людського голосу був великою відрадою для вбивці, хоч би він навіть віщував нещастя. Йому загрожувала небезпека, і вмить сили й енергія повернулись до нього, він скочив на ноги і вибіг з шопи.
Широкий небосхил горів червоним полум’ям. Довгі вогнені язики рвалися мов наввипередки вгору й лизали чорне небо, розсипаючи тисячі вогненних іскор, освітлюючи темряву на кілька миль довкола й наганяючи темні хмари диму просто на Сайкса. Гук дужчав і зростав, нові голоси, нові крики приєднувалися до нього і зливалися в один несамовитий рев: «Пожежа!».
Дзвін бив на ґвалт, щось важко гупало об землю, несамовите полум’я з шипінням накидалося на нові перепони, нову поживу, а потім, мов підживившись, ще вище й легше здіймалося вгору. Гук збільшувався щохвилі. Там були люди – жінки й чоловіки, там було світло, гомін, тиснява. Сайксові мов удруге світ розв’язався. Він кинувся вперед, навмання, навпростець, через бур’яни й кущі терену й шипшини, а перед ним, таким самим скаженим темпом, голосно гавкаючи, нісся його вірний пес.
Він добіг до пожарища. Напіводягнені постаті снували туди й сюди, одні тягли силоміць наляканих коней із стаєнь, другі виганяли корів і волів на вулицю, треті вискакували з оберемками різного добра з охоплених полум’ям будівель під вогненним дощем іскор і під гуркіт розпалених вогненних сволоків, що зривалися з дахів і гупали на землю. Крізь відтулини, де ще годину тому були двері й вікна, виривалися потоки скаженого полум’я; стіни хиталися й завалювались у ці горючі цямрини, розтоплене до ясного жару оливо й залізо стікало цівками на землю. Жінки й діти лементували; чоловіки підбадьорювали один одного вигуками; стукотіння помп і дзюрчання води, що з шипінням лилася на палаюче дерево, ще збільшували цей несвітський галас.
Сайкс кричав разом з іншими, аж поки не захрип, і, тікаючи від жахливих спогадів і від себе самого, кинувся у саму середину вогненного пекла.