– Ой глянь, як він розпиндючився, Феджіне! – скрикнув Чарлі, підставляючи так близько свічку до Оліверової курточки, що та замалим не зайнялася. – Ач, який фертик! Сукно – перший сорт, а який фасон! Ой-ой-ой, яка чудасія! А книжки! Фути-нути, джентльмен, та й годі!
– Щасливий бачити вас у такому доброму стані, мій пане, – коверкався старий, улесливо вклоняючись гостеві. – Проноза дасть вам інше вбрання, мій любий, щоб ви, бува, не забруднили ненароком своїх святкових шатів. Чому ж ви не повідомили мене, що прибудете? Ми б наготували вам чогось гарячого на вечерю.
Тут містер Бетс знову зареготався так голосно й дзвінко, що сам Феджін і навіть Проноза всміхнулися, але в цю мить він саме витяг з Оліверової кишені п’ять фунтів стерлінгів, і тому невідомо, що його властне звеселило – дотеп старого чи знахідка.
– Стривай! Що це таке? – скрикнув Сайкс, підскакуючи до старого, що вихопив гроші в хлопчика. – Це моє, Феджіне.
– Ні, ні, Біллі, мій голубе, це моє, – а ти візьмеш книжки, – хтиво вчепився в них старий.
– Ні, моє, наше з Нансі, – одказав Сайкс і надягнув шапку, – не даси, то я забираю хлопця.
Феджін здригнувся, здригнувся й Олівер, хоч цілком з іншої причини: у хлопчика промайнула надія, що, може, суперечка скінчиться тим, що його заберуть звідси геть.
– Ну що, даєш? – бовкнув Сайкс.
– Це дуже несправедливо, Біллі, це страшенно несправедливо, – чи не так, Нансі? – заквилив старий.
– Справедливо чи несправедливо, а давай сюди, кажу тобі! – наступав на нього Сайкс. – Чи ти думаєш, що нам з Нансі нема чого іншого робити, як висліджувати та виловлювати твоїх шмаркачів? Ну, ну, не крути хвостом, скнаро, давай сюди!
З цими люб’язними словами містер Сайкс вихопив асигнацію з пальців старого й, дуже спокійно дивлячись йому пильно в очі, згорнув її вчетверо і зав’язав у свого носовика.
– Це нам за наші клопоти – та й то ще мало, – сказав Сайкс, – а ти візьми собі книжки, якщо любиш читати, а коли ні, то продай їх.
– Яка чудесна книжка, – викривлявся тим часом Чарлі, перегортаючи сторінки і вдаючи, що читає, – як написано, як написано, правда, Оліверчику? – І помітивши розпачливий погляд, з яким Олівер дивився на своїх катів, сміхун зареготався ще дужче.
– Вони належать старому панові, – скрикнув Олівер, ламаючи руки, – доброму, любому, старому панові, що взяв мене до себе й виходив мене, коли я мало не помер. Благаю вас, відішліть йому все! Відішліть йому книги й гроші! Не випускайте мене звідціля ціле життя, але на бога відішліть йому його речі! Він подумає, що я їх украв! І він, і старенька пані, і всі, всі, що були такі добрі до мене, подумають, що я злодій! Згляньтесь, згляньтесь на мене, відішліть їх!
З цим розпачливим криком Олівер упав навколішки перед старим і простягнув до нього рученята.
– Правду кажеш, хлопче, правду, щиру правду, – хитро захихотів Феджін, зморщуючи брови й потираючи руки. – Вони таки дійсно подумають, що ти їх украв. Ха-ха-ха! Краще б ніхто й загодя не вигадав і не надумав!
– Ще б пак, – знизав плечима Сайкс, – бачу я, що йде наш пан Клеркенуеллем з книжечками під пахвою. Чудесно! Я собі й думаю: його взяли до себе, мабуть, якісь святі та божі оченашники (хто ж інший на це здатний?), вони його через поліцію не шукатимуть, боячись, що заведеться судова тяганина і його ще чого доброго пошлють туди, де козам роги правлять. Ну а тепер він як у бога за пазухою, ха-ха-ха!
Стоячи навколішках, Олівер шалено дивився то на одного, то на другого і ледве розумів, що діється навколо, але тут він схопився на ноги і, як ошпарений, вискочив з кімнати з таким шаленим криком: пробі! пробі! – що в порожньому старому будинкові луна аж до самого горища загула.
– Держи собаку, Біллі! – скрикнула Нансі, підскакуючи до дверей і затуляючи їх за Феджіном і обома його учнями, що кинулися навздогін Оліверові. – Держи собаку, він порве його на шматки!
– Так йому й треба! – гукнув Сайкс, пручаючись від дівчини. – Не лізь під руку, а то голову об стіну розіб’ю.
– Бий, бий, не боюсь я тебе, Біллі! – кричала дівчина, борюкаючися з ним. – Пес не подере дитини, не допущу я цього – раніш убий мене!
– Не подере? – заскреготав зубами Сайкс. – Стережись, а то й з тебе пір’я полетить! – І озвірілий грабіжник відіпхнув від себе дівчину в протилежний куток. Саме на цей ґвалт до кімнати повернувся Феджін з обома хлопцями, волочачи за собою Олівера.
– Дівка, здається, здуріла, – розлютовано бовкнув Сайкс.
– Ні, не здуріла, Феджіне, – відказала бліда й засапана від боротьби Нансі.