– Ет, не тороч казна-чого, бридня! – скрикнув Бетс, витягаючи з кишені кілька шовкових хусток і кидаючи їх до шухляди.
– Я б цього не міг, – гидливо скривив губи Проноза.
– Так, а покидати своїх приятелів у скрутну хвилю ти можеш? – усміхнувся Олівер.
– Ми зробили це заради Феджіна, – відповів Проноза, махнувши люлькою, – хорти знають, що ми з ним укупі, і якби ми тоді не дременули, вони були б пронюхали наш слід. Ось чому ми тебе покинули, правда, Чарлі?
Містер Бетс хитнув головою і хотів був щось сказати, але в цю хвилю згадав, як утікав Олівер, і так зареготався, що дим йому попав не туди, куди слід, і він хвилин із п’ять одкашлювався крізь сльози, плювався і тупотів ногами.
– Глянь, – свиснув Проноза, витягаючи з кишені повну жменю шилінгів і півпенсів. – Гуляй душа без кунтуша! Начхати мені, звідки вони взялися! Бери й край! Там, звідки я їх дістав, залишилося ще значно більше. І не заздрісно, не заздрісно тобі, бовдуре?
– Ти скажеш, що це нечесно, Олівере, і що за це його смикнуть за в’язи? – спитав Чарлі.
– Що? – здивувався Олівер.
– А ось поглянь, – відповів Чарлі. Він підняв догори один край своєї краватки і з легким хрипом звісив набік голову, пояснюючи цією красномовною пантомімою, що «смикнути за в’язи» означає те саме, що «повісити».
– Ось що це означає, – пояснив Чарлі, – диви, як він вирячив баньки! Ніколи ще не бачив такого кумедного хлопця, він мене ще колись у могилу зведе, – щоб я пропав, зведе!
Містер Бетс знову зареготався так, що йому аж сльози на очі виступили, й вийняв з рота люльку.
– Ти одержав погане виховання, – задоволено оглядаючи свої бездоганно виглянсувані черевики, зауважив Проноза. – Феджін тебе ще, може, доведе до пуття, – або ти будеш першою людиною в світі, якої він не навернув у свою віру. Краще не коробся і берись одразу до роботи, бо все одно не минеться – тільки час дорогий марнуєш.
Містер Бетс підтримав Пронозу, а потім вони обоє почали змальовувати яскравими барвами всі розкоші їхнього дозвілля й на всі заставки переконувати Олівера, що він мусить заробити довіру старого такими самими засобами, як і вони.
– І запам’ятай, мазунчику, – закінчив Проноза, коли нагорі почулися знайомі кроки їх вихователя, – що коли ти не братимешся сякалок і цокалок…
– На якого біса говорити з ним по-людськи, він все одно нічого не тямить, – зауважив Чарлі.
– Гаразд, так, значиться, коли ти не братимеш носових хусток і годинників, – пояснив Проноза, переводячи розмову на доступний для Олівера рівень, – то хтось інший видере їх тобі з-під носа; отже, роззяві, в якого їх заберуть, не поможеться, і тобі не поможеться, а поможеться тільки тому спритному жевжикові, що їх візьме; а хіба ж ти не маєш такого самого права на заробіток, як і він.
– Золоті слова, золоті слова, – похвалив його Феджін, що ввійшов допіру непомітно до кімнати, – це все вірно, як те, що я – я, мій соколику. Проноза має добрий нюх, ха-ха-ха! Він знавець свого діла…
Старий з насолодою потирав руки й хихотів, тішачись, що учень його так добре засвоїв собі їхню професійну мораль.
Розмова їхня на цьому обірвалась, бо за Феджіном до господи завітали міс Бетсі і ще якийсь незнайомий Оліверові молодий джентльмен, якого Проноза назвав Томом Чітлінгом; він увійшов трохи пізніше, бо затримався на сходах, залицяючись до своєї супутниці.
Містер Чітлінг видавався трохи старшим за Пронозу – йому було, мабуть, років вісімнадцять, але з його поводження з молодшим товаришем видно було, що він визнає за ним перевагу над собою і схиляється перед його незрівняним фаховим хистом. На рябому обличчі Тома Чітлінга блимали вузенькі, прищулені очки; одягнений він був у темну плисову куртку й засмальцьовані бумазейні штани, а на голові мав хутрову шапку. На правду казати, його туалет був у досить поганому стані, але він перепросив за це товариство, пояснивши, що «строк» його скінчився лише годину тому і що з огляду на це протягом шістьох останніх тижнів він не скидав мундура, й тому не мав часу звернути уваги на своє цивільне вбрання. Він ще дуже незадоволено додав, що новий спосіб дезінфекції одягу страшенно псує крам, але ж короля до відповідальності не притягнеш! Нова мода стригти волосся йому теж не подобалась. Нарешті, він заявив, що протягом 42 днів убивчої надлюдської праці він не мав ані ріски в роті і забожився, що горло в нього пересохло, як таранька.
– Як ти думаєш, звідки вернувся цей добродій, Олівере? – спитав Феджін, коли хлопці витягали з шафи на стіл горілку.