– Я цьому не вірю, – мовив Олівер, що не зводив з неї ввесь час пильного погляду.
– Про мене, в такому разі буде щось зле, – нещиро засміялася вона.
Олівер знав, що Нансі піддається іноді добрим поривам, і хотів уже благати її зглянутися на нього, але потім у нього блискавицею промайнула думка, що ще нема одинадцятої години, на вулицях, мабуть, ще багато людей, може, хтось таки і повірить йому. З цією надією він раптово підійшов до Нансі і трохи знервовано сказав, що він готовий.
Але дівчина помітила його вагання й збагнула, в чому річ. Вона нахилилася до нього й заглянула йому так у вічі, що він теж зрозумів: вона відчула, що в нього діється на душі.
– Тс! – прошепотіла вона, нахиляючись до нього й обережно озираючись навколо. – Нема що робити. Я вже заступалася за тебе, але все марно. З тебе не спускають очей, тебе пантрують. Зараз не час утікати.
Вражений гарячністю її тону, Олівер здивовано подивився на неї, вона, здається, казала правду, – вона була така бліда, знервована й уся тремтіла.
– Я колись тебе захистила від побоїв і буду завжди захищати, – провадила голосно Нансі, – якби по тебе прийшов хтось інший, він би з тобою не панькався. Я обіцяла, що ти будеш тихий і слухняний, а якщо ти не послухаєш, то тільки пошкодиш собі й мені і, може, навіть заподієш мені смерть. Дивись: як перед Богом кажу тобі, – це все я витерпіла через тебе!
Вона показала на сизі садна й синці, що рясно вкривали їй шию і руки, й похапцем провадила:
– Пам’ятай це і не примушуй мене ще більше страждати через тебе. Якби можна, я б помогла тобі, але зараз мені неспромога. Вони тебе не скривдять, а за те, що вони скажуть тобі зробити, ти не відповідаєш. Тс! Кожне твоє слово – удар мені. Давай руку. Швидше – руку!
Нансі схопила Олівера й, загасивши свічку, потягла його за собою на сходи. Двері відчинилися (хтось чекав на них у темряві) й так само хутко зачинились за ними. Перед будинком стояла карета. Не даючи Оліверові оговтатись, дівчина упхнула його всередину, швидко вскочила за ним і зачинила дверцята. Візник не чекав на вказівки, стьобнув віжками і погнав коней риссю.
Нансі не випускала Оліверової руки й настирливо шепотіла йому на вухо ті самі перестороги й обіцянки. Все сталося так швидко і так раптово, що Олівер незчувся, як карета зупинилася перед тим самим будинком, куди напередодні ходив Феджін. Хлопчик зирнув удовж темної порожньої вулиці, і крик готовий був зірватися з його вуст, але благальний, розпачливий шепіт дівчини в’їдався йому в вуха, і в нього не вистачало мужності зрадити її. Поки він вагався, була втрачена слушна нагода; ще мить, і двері за ним зачинились.
– Сюди, – мовила дівчина, випускаючи нарешті його руку. – Біллі!
– Агов! – відгукнувся Сайкс, що з’явився вгорі на сходах із свічкою в руці. – Ого! Не забарились! Заходьте!
Для такої людини, як Сайкс, це була дуже велика похвала і гостинність. Нансі відчула це й тепло привіталася з ним.
– Вовка відвів Том, – він тільки заважав би, – пояснив Сайкс, присвічуючи їм на сходах.
– Звісно, – згодилася Нансі.
– Так ти, значить, привела малюка, – провадив він, увіходячи до своєї кімнати, й зачинив за собою двері.
– Еге, ось він.
– А що, він був слухняний?
– Як ягнятко.
– Ну, щастя його, – і Сайкс зловісно зирнув на Олівера, – а то шкода було б його черепа. Ну, слухай сюди, слиньку, чого я тебе вчитиму, і пантруй.
З цими словами Сайкс здер з голови свого нового учня шапочку й шпурнув її у куток, потім узяв його за плечі й поставив перед собою, а сам сів.
– По-перше: чи знаєш ти цю штуку? – спитав він, беручи зі столу пістоля.
Олівер відповів, що знає.
– То дивись сюди: ось порох, ось кулі, а ось клапоть старої шапки на клейтух.
Олівер сказав, що розуміє призначення всіх цих речей, а розбійник почав дуже повільно й спокійно набивати пістоля.
– Готово, – сказав він нарешті.
– Так, я бачу, – мовив хлопчик.
Сайкс схопив його за руку і притиснув дуло пістоля йому так близько до лоба, що він відчув холодний дотик і аж відкинувся назад.
– Вважай! Тільки писни мені на вулиці, поки я до тебе сам не заговорю, і скуштуєш цієї штуки так, що й не схаменешся. Як маєш патякати без мого дозволу, то прочитай раніше про себе «Отче наш».
Щоб збільшити враження, Сайкс глянув на хлопчика вовком з-під насуплених брів і провадив далі:
– Наскільки я знаю, на світі немає нікого, хто б поцікавився тобою, коли ти даси дуба. То, значить, мені, власне, нема нащо й просторікувати довго з тобою – бережись сам, коли шкура тобі твоя мила.