– Одне слово, – мовила Нансі з особливим притиском, щоб звернути Оліверову увагу, – одне слово, Біллі, ти хочеш сказати, що коли він почне заважати тобі в твоєму ділі або плескатиме язиком, ти проб’єш дірку в його черепі й не побоїшся шибениці, як це тобі трапляється мало не щодня в твоїй роботі.
– Вірно, дівко, – похвалив її Сайкс, – баби вміють часом сказати все одним словом краще за нас, поки ґедзь не вкусить, ну а тоді – бувай здоров! Хлопець, надійсь, уже все второпав – можна повечеряти й спочити перед роботою.
Нансі швидко застелила стіл обрусом і принесла до хати жбан портера й миску з бараниною. Господар був дуже веселий, увесь час жартував, дотепував і був взагалі в трохи піднесеному настрої, викликаному, мабуть, близькою подорожжю. А що він був у доброму гуморі, то сам-один випив нахильцем увесь жбан портера і протягом усієї вечері вилаявся загалом не більше, як із сотню разів.
По вечері (годі й говорити, що в Олівера не було великого апетиту) містер Сайкс хильнув ще кілька чарок і гепнувся на ліжко, звелівши Нансі збудити його рівно о п’ятій, а як не збудить, то… за цим пішли звичайні погрози й лайка. З наказу господаря Олівер теж мусив лягти не роздягаючись на матраці на підлозі, а дівчина сіла перед каміном, щоб підтримувати в ньому вогонь і бути напоготові збудити їх у призначений час.
Олівер довго не засинав, сподіваючись, що Нансі вичікує зручної хвилини, щоб прошепотіти йому на вухо ще кілька порад, але вона мов заніміла в кріслі; тільки пильнувала вогню і час від часу повертала жар коцюбою. Знесилений нервовим напруженням і страхом останнього дня, Олівер нарешті заснув.
Коли він прокинувся, стіл було вже накрито до чаю, а посеред хати стояв Сайкс і набивав свого плаща різними струментами. Нансі жваво поралася коло снідання. Ще не світало, надворі було ще зовсім темно, горіла свічка. В шибки бились важкі краплі рясного дощу, і чорні хмари нависли на небі.
– Пора, пів на шосту! – гаркнув Сайкс так, що Олівер аж здригнувся. – Швидше повертайся, ледащо, а то підеш без снідання – вже пізно.
Олівер не довго воловодився – вхопив якийсь шматочок хліба і сказав Сайксові, що він уже готовий.
Нансі, не дивлячись на нього, кинула йому шарфа, щоб він обв’язав собі горло, а Сайкс дав йому поверх пальта ще широку пелерину з каптуром, схопив його за руку, знаком показав на кишеню, де лежав учорашній пістоль, і, попрощавшись з Нансі, потяг його за собою.
Біля дверей Олівер обернувся назад, сподіваючись ззирнутись очима з Нансі, але вона сиділа перед каміном нерухомо, спиною до них.
Розділ XXI
Подорож
Безрадісний день віщував світанок; сипав густий холодний дощ, темні безпросвітні хмари низько громадилися над містом; дощ лив цілісіньку ніч, на брукові й на тротуарі стояли здоровезні калюжі, вода в риштаках переливалась через край. Небо починало сіріти, але від цього все навколо здавалося ще темнішим: похмурі тіні блідого світанку не зігрівали теплом мокрих дахів і брудних вулиць, а тьмяний жовтастий світ ліхтарів немов ще дужче зблід. Ця частина міста спала ще глибоким сном; віконниці були щільно позамикані, за вікнами ніщо не ворушилось: вулиці були тихі й порожні.
Коли Сайкс з Олівером звернули на шлях до Бетнель-Гріну, почало благословлятися на день. Світло в ліхтарях поволі згасало, до Лондона вже тяглися поодинокі селянські вози; час від часу прогуркотить повз заляпаний грязюкою диліжанс, а поштар обов’язково опереже по дорозі батогом хурмана за те, що той загромадив йому своєю хурою шлях і через нього він запізнюється на станцію аж на чверть хвилини проти розкладу. Трактири вже були відчинені, й вогники ще не загашених ламп гостинно закликали туди поодиноких перехожих. Потроху почали відчиняти крамниці. Потім потяглися купками робітники на роботу, перекупки з кошиками риби на головах, запряжені ослами візочки з городиною, хури з дробиною, стегнами і воловими тушами, молочниці з бідонами й ціла валка іншого люду, навантаженого кошиками, мішками й клунками з різними життєвими припасами, – усе простувало до східних передмість столиці. Ближче до Сіті життя вже кипіло повним темпом, а в районі між Шордічем та Смітфілдом наші подорожні поринули в ціле море звуків, руху та людського натовпу. Вже зовсім розвиднілося, наскільки могло розвиднітися в таку мряку, і для більшої половини населення столиці почався вже робочий ранок.
Вони повернули на Сон-стрит, а потім на Краун-стрит, перейшли через Фінсбурі-сквер і Чісуел-стрит, а потім вийшли на Лен і дісталися нарешті до Смітфілду, звідки вже здалеку доносився несвітський ґвалт і гук.