– Пальцем у небо! – мовив Проноза, не даючи відповісти містерові Чітлінгу, що вже розкрив був рота. – А що ти нам скажеш, Чарлі?
– Я скажу, – всміхнувся містер Бетс, – я скажу, що він щось дуже залицяється до Бетсі. Гляньте, як він почервонів! Щоб я пропав – ой-ой-ой – боки собі порву! Томмі Чітлінг закохався! Ой, ой, бігме, Феджіне, Феджіне, от так штука!
Несподіване відкриття, що містер Чітлінг – жертва ніжної пристрасті, так вразило Чарлі, що він з усієї сили відкинувся на спинку стільця і, втративши рівновагу, гепнувся на долівку; це, проте, нітрохи не захмарило його веселого настрою: він довго ще реготався, катаючись по підлозі, а нареготавшись донесхочу, підвівся, сів на старе місце й знову пирснув.
– Ти на нього не вважай, соколику, – мовив Феджін, підморгнувши Пронозі й докірливо ляснувши пустуна Бетса міхом по спині, – Бетсі – козир-дівка. Ти її, Томе, з рук не випускай!
– Я тільки хочу тобі сказати, Феджіне, – почав, почервонівши як рак, містер Чітлінг, – що це все нікого з вас не обходить!
– Звісно, не обходить, – заспокоїв його Феджін, – Чарлі меле-меле, мов той вітряк, не варт на нього вважати, соколику. Бетсі – розумна дівчина, роби так, як вона каже, Томе, і ти станеш мільйонером.
– Я й зробив так, як вона мені сказала, – відповів Чітлінг, – якби не її порада, хіба б я втрапив у холодну (до речі, тобі це було якраз на руку, Феджіне). А що таке півтора місяця холодної – пусте! Раніш чи пізніш, все одно не минеться, а все ж взимку воно зручніше, коли не хочеться витикати носа надвір, – правда?
– Звичайно, соколику, – відповів Феджін.
– І ти ж іще раз з дорогою душею підеш на висидку, щоб прислужитися Бетсі? – спитав Проноза, підморгнувши Чарлі й старому.
– І піду, щоб ти знав, – сердито відповів Том, – маєш? А хто на це згодиться, крім мене, хотів би я знати, Феджіне?
– Ніхто, звичайно, ніхто, соколику, – підтвердив старий. – Я не знаю нікого, хто б на це згодився, в кожному разі з наших ніхто, окрім тебе, не годен такого зробити.
– А я б викрутився, якби був на неї звернув, правда? – роздратовано провадив бідолашний оступачений бевзь, – одного мого слова було б досить, – правда, Феджіне?
– Правда, правда, соколику, – відповів той.
– А я не ляпнув, правда, Феджіне? – не вгавав він.
– Ні, ні, ти такий твердий хлопець – хіба б ти міг? Ти із своєю мужністю сягнув навіть трохи через край, – мовив Феджін.
– Можливо, а коли й так, то що ж тут смішного, Феджіне?
Помічаючи, що містерові Чітлінгу ось-ось урветься терпець, Феджін почав його заспокоювати, що ніхто з нього не сміється, і на доказ цього послався на головного призвідника Бетса; той саме був збирався запевнити, що він ще ніколи в житті не був такий серйозний, як у цю мить, але, на жаль, замість слів, з рота його вирвався такий вибух реготу, що розлютований містер Чітлінг, не довго думаючи, підскочив до нього аж у другий кінець кімнати і замахнувся на нього кулаком; та спритному хлопцеві це було не первина; він так хутко нахилив голову, що удар влучив просто у груди веселому старому джентльменові; старий поточився і мусив упертись об стіну, щоб не впасти; він витріщив очі, важко дихаючи, а містер Чітлінг зніяковіло дивився на нього.
– Тс, здається, подзвонило! – скрикнув Проноза і нечутно пішов нагору із свічкою в руці, залишивши товариство в пітьмі. Настирливий дзвінок удруге нетерпляче закалатав. За кілька хвилин Проноза повернувся до кімнати й таємничо прошепотів щось на вухо старому.
– Як? Сам? – скрикнув той.
Проноза хитнув головою і, затуливши полум’я свічки рукою, мовчки дав зрозуміти Чарлі, що зараз не час пустувати, коли йому його спина мила. Після цієї мовчазної дружньої поради він глянув знову на старого, чекаючи на дальші розпорядження.
Кілька секунд Феджін збентежено гриз свої жовті пальці й напружено міркував: видно було, що він за щось потерпає і боїться дізнатись щось іще страшніше. Нарешті він підвів голову і спитав:
– Де він?
Проноза показав пальцем нагору.
– Так приведи його сюди, – відповів Феджін на його німе запитання. – Тс, анітелень! Годі, Чарлі, спокій! Томе! Геть!
Чарлі і його нещодавній ворог негайно виконали цей стислий суворий наказ і зникли вмить, мов ті миші.
За хвилю до кімнати повернувся Проноза з якимсь незнайомим чоловіком; невідомий окинув оком кімнату, підозріло озирнувся, здер із себе шарф, намотаний по самі вуха, й показав присутнім своє пом’яте, немите, неголене обличчя: це був моторний Тобі Крекіт.