— Мої супутники вже готові? — запитав Дерев’яний Хлопчик.
— Ще б пак! Вони пішли дві години тому.
— Що за поспіх?
— Кіт одержав звістку, що його старше кошеня обморозило собі лапки і йому загрожує смертельна небезпека.
— А вони сплатили за вечерю?
— Що ви! Вони надто чемні персони, аби проявити таку нетактовність стосовно вас.
— Шкода! Така нетактовність жодним чином не образила б мене, — вимовив Піноккіо і почухав за вухом. Потім він запитав:
— А мої добрі друзі часом не сказали, де вони чекатимуть мене?
— На Чарівному Полі, завтра на світанку.
Піноккіо сплатив один цехін за вечерю і полишив трактир.
Він ішов чи не наосліп, бо панував такий густий морок, що неможливо було розгледіти навіть власну руку. Ні звуку навколо. Тільки якісь великі птахи раз у раз перелітали через дорогу від плоту до плоту і крильми торкалися носа Піноккіо. Він із жахом відсахувався і кричав: «Хто там?», і відлуння околишніх згірків повторювало: «Хто там, хто там, хто там…»
Незабаром на пеньку він побачив крихітну комаху, що світилася блідим сумним сяйвом, як маленький ґніт у прозорій порцеляновій лампі.
— Хто ти такий? — запитав Піноккіо.
— Я тінь Цвіркуна, — відповіло маленьке створіння тихим замогильним голосом.
— Ну чого тобі? — запитав Дерев’яний Хлопчик.
— Хочу тобі дати пораду. Повернися і віднеси чотири цехіни, які ще залишилися в тебе, бідолашному батькові, що весь цей час плаче і побивається, не знаючи, де ти пропав.
— Узавтра мій батько буде поважним синьйором, бо ці чотири цехіни перетворяться на дві тисячі!
— Не довіряй, мій хлопчику, тим, хто обіцяє зробити тебе казково багатим. Вони зазвичай або божевільні, або шахраї. Послухай мене і повернися!
— Але я хочу йти далі.
— Та ж зараз глупа ніч!..
— Я піду далі!
— Ніч темна…
— А я піду далі!
— Шлях небезпечний…
— Я далі піду!
— Зауваж, що діти, які вперто наполягають на своєму, рано чи пізно гірко шкодують про це.
— Наша пісня гарна й нова!.. Добраніч, Цвіркуне.
— Добраніч, Піноккіо. Бережи тебе небо від лиха й грабіжників!
По цих словах Цвіркун раптово згас, як свічка, на яку дмухнули. І дорогу знов затягло непроглядним мороком.
Розділ 14
Не послухавшись поради Цвіркуна, Піноккіо потрапляє до лап грабіжників
«Таке життя, — розмірковував Дерев’яний Хлопчик, простуючи далі, — що нам, бідолашним дітям, нелегко ведеться в цьому світі. Всі нас лають, всі чимось лякають, „слушно“ радять. Дай тільки волю — і кожен неодмінно хоче стати тобі за друга і наставника. Усі, навіть цвіркуни.
Реальний приклад: коли я не послухався дурила Цвіркуна, то, бачте, маю неодмінно зазнати сто пудів лиха в покарання. Та ще й грабіжників, бачте, маю зустріти! На щастя, грабіжників батьки вигадали лише для того, щоб жахати дітей, яким кортить уночі вийти на вулицю. А коли я навіть і зустрів би тут, на дорозі, грабіжників, хіба я злякався б? Та нізащо! Я став би перед ними і крикнув: „Синьйори грабіжники, чого вам від мене треба? Затямте, зі мною не варто жартувати! Тому відчепіться, і геть звідсіля!“
Певен, після таких погроз бідолашні грабіжники накивають п’ятами і навіть не озирнуться. А як вони таки поведуться непристойно і не захочуть забиратися по-доброму, то я сам дам стрекача і квит».
Не встиг Піноккіо дофантазувати, як почув позаду обережне шарудіння.
Він обернувся і побачив у пітьмі дві страшні, закутані у вугільні мішки постаті, що безшумно йшли назирці, ніби привиди.
«Це і є грабіжники!» — мовив про себе він, хутко метикуючи, куди притулити чотири цехіни. За браком інших думок, він укинув їх собі до рота, під язик.
Опісля спробував було бігти, але, зробивши один крок, відчув, як його схопили, і почув два страшних глухих голоси:
— Гроші або життя!
Позаяк Піноккіо не міг нічого відповісти — адже у нього в роті були золоті монети, — він почав на мигах пояснювати замаскованим грабіжникам, у яких лише очі блискали з дірок, пророблених у мішках, що він лишень бідолашний Дерев’яний Хлопчик і в кишенях у нього немає навіть фальшивого чентезімо.
— Гаразд, гаразд! Без розмов! Гроші на бочку! — закричали загрозливо розбійники.
Дерев’яний Хлопчик замахав головою і руками, що мало означати: у мене немає грошей!
— Гроші на бочку або прощайся з життям! — сказав грабіжник ще з більшою загрозою в голосі.
— …з життям! — повторив інший.
— І, коли ми вб’ємо тебе, ми вб’ємо і твого батька!
— …і твого батька.