Тунець висунув свою морду з води. Піноккіо опустився на коліна і закарбував найніжніший поцілунок на риб’ячій морді.
Зніяковілий Тунець, що не звик до такої зливи щирих почуттів, зворушений до самісінького серця, миттю зник під водою, аби ніхто не побачив його сліз.
Зоріло.
Піноккіо простягнув руку своєму батькові Джеппетто, що ледве стояв на ногах, і сказав:
— Обіпріться на мою руку, любий татку, нам час вирушати. Ми підемо поволі, як черепахи, а якщо втомимося, то відпочинемо на узбіччі.
— А куди ми підемо? — запитав Джеппетто.
— Підемо шукати будинок або хатину, де нам подадуть шматок хліба та оберемок соломи, щоб ми могли виспатися.
Та не встигли вони подолали і ста кроків, як побачили край дороги дві огидні пики, що просили милостиню.
Це були Кіт і Лисиця, але їх важко було впізнати. Уявіть собі, що Кіт, прикидаючись сліпим, за цей час і справді втратив зір. А Лисиця страшенно постаріла — облізла, посивіла і навіть втратила хвоста. А сталось це ось як: злодійка потрапила у велику халепу і одного чудового дня змушена була продати свого розкішного хвоста мандрівному торговцеві, який зладнав із нього пічного віничка.
— Ой, Піноккіо! — вигукнула Лисиця страждальним голосом. — Подай нам, бідним калікам, маленьку милостиню!
— …милостиню! — повторив Кіт.
— Прощавайте, лицеміри! — відповів Дерев’яний Хлопчик. — Ви мене раз ошукали, вдруге — зась!
— Повір нам, Піноккіо, тепер ми справді бідні й нещасні.
— …нещасні! — повторив Кіт.
— Якщо ви бідні, то по заслугах. Пригадуєте прислів’я: «Краденим добром не збудуєш будинок»? Прощавайте, шахраї!
— Пожалійте нас! — …нас!
— Прощавайте, пройдисвіти! Згадайте лишень прислів’я: «Крадена пшениця в їжу не годиться».
— Будьте милостивими!
— … милостивими! — повторив Кіт.
— Прощавайте, злодюги! Затямте мудрість: «Хто куртку ближнього загріб, той без сорочки ляже в труну».
По цих словах Піноккіо і Джеппетто спокійно рушили далі. Подолавши ще сто важких кроків, край стежини посеред поля вони побачили красиву солом’яну хатину з череп’яним дахом.
— У цій хатині хтось живе, — сказав Піноккіо, — підійдімо і постукаймо.
Вони підійшли і постукали у двері.
— Хто там? — пролунав голосок ізсередини.
— Нещасний батько і нещасний син, що не мають ні хліба, ні даху над головою, — відповів Дерев’яний Хлопчик.
— Поверніть ключ, двері й відчиняться, — вимовив голосок.
Піноккіо повернув ключ, двері відчинилися. Увійшовши до хатини, вони роззирнулись на всі боки, але нікого не побачили.
— Де ж господар цього будинку? — здивувався Піноккіо.
— Я тут, угорі!
Батько й син звели голови до стелі і побачили на балці Цвіркуна.
— О, мій любий маленький Цвіркуне! — ввічливо вітав його Піноккіо.
— Тепер я твій любий маленький Цвіркун, чи не так? А пам’ятаєш, як ти пожбурив у мене дерев’яним молотком, аби вигнати «любого маленького Цвіркуна» зі свого будинку?
— Твоя правда, мій любий маленький Цвіркуне! Вижени мене також… Кинь у мене дерев’яним молотком! Але зглянься на мого нещасного батька!
— Я зглянуся на батька й на сина також. Але спершу я хотів нагадати тобі твою неприязнь, аби ти втямив, що на цьому світі потрібно до всіх ставитися доброзичливо, і тоді у скрутну хвилину всі також поставляться до тебе приязно.
— Ти маєш рацію, мій любий маленький Цвіркуне, тисячу разів маєш рацію, і я твій урок затямлю на все життя. Та чи не скажеш ти мені, як розжився на таку чудову хатину?
— Цю хатину вчора подарувала мені одна чарівна Коза з чудовою блакитною шерстю.
— А де тепер ця Коза? — запитав Піноккіо, дуже схвильований.
— Не знаю.
— А коли вона прийде сюди?
— Вона ніколи не прийде сюди. Вона пішла звідси і, йдучи, сумно сказала: «Бідолашний Піноккіо! Я його ніколи більше не побачу. Його проковтнула Акула!»
— Вона справді так сказала?… То це була вона!.. Це була моя люба Фея! — схлипнув Піноккіо, і сльози бризнули з його очей.
Виплакавшись, він вимостив для старого Джеппетто зручне ліжко із соломи. Потім запитав у Цвіркуна:
— Скажи мені, маленький Цвіркуне, де я міг би розжитися на склянку молока для мого охлялого батька?
— За три поля звідсіль живе городник Джанджо, який має три молочні корови. Іди до нього, і ти там зможеш отримати молока й сиру.
Піноккіо побіг до будинку Джанджо. Селянин запитав:
— Скільки тобі потрібно молока?