— Я ваш земляк. Десять років тому мені лише одному з сім’ї вдалося втекти з цієї країни. Батьки, брати й сестри, родичі потрапили в газові печі Освенціму.
Офіцер пішов, лишивши Бруно самого обмірковувати його зізнання. Той почувався так, немов щойно дістав ляпаса. Його поривало наздогнати лейтенанта й переконати його в своїй непричетності. Пани в Нюрнберзі і такі, як цей Пулекс, винні в усьому, а він, Бруно, не має ніякого відношення до них, зовсім ніякого. Хіба сам він мало не став жертвою тих убивць? Спантеличений Бруно стояв якийсь час перед гаражем. Ким би вія став, якби професор прийняв пропозицію і влаштував його в себе перукарем? І хоч як Бруно доводив самому собі свою непричетність, страшні слова офіцера тернинками впилися в його тіло.
Він вивів машину з гаража. Хоч він і квапився, та заходився лагодити несправне вікно. Усунувши дефект, він увімкнув двигун і поїхав поволі доріжкою, посипаною жорствою. Перед головним порталом замку його спинив солдат. Бруно мусив зачекати, бо “джип”, який стояв із заведеним мотором перед головними сходами, повинен був од’їхати перший. За кермом він помітив лейтенанта.
Минуло кілька хвилин, потім відчинились великі двері, і на вулицю вийшов гурт офіцерів і цивільних. Поміж них — Бруно його ледве пізнав — був професор. На ньому був темний костюм, у правій руці він тримав шкіряну валізу і жваво розмовляв з двома чоловіками в цивільному. Один з офіцерів відчинив дверцята “джипа”, професор і обидва чоловіки сіли в машину.
Лейтенантові довелося проїжджати мимо Бруно. Так і побачились востаннє професор і піддослідний кролик. Фон Пулекс не видав жодним жестом, що впізнав свою жертву.
Бруно кинуло в дрож, коли він поглянув на товсті скельця окулярів. Куди вони відпровадять Пулекса? У Нюрнберг чи до своїх колег — заокеанських спеціалістів?
“Істоти за моїм образом і подобою…” Бруно стріпнувся, ніби в такий спосіб можна було скинути весь вантаж минулого. “Більше, — думав він, — я не дамся запрягти себе. Ясновидець, володіння світом — без мене. Я буду скромніший. Через три-чотири тижні, якщо все піде добре, у мене буде салон. Це й стане моїм світом”. Багато скла, мармуру і шліфовані дзеркала; кілька симпатичних перукарок, два-три учні, а знадвору — напис з хромованих літер: “Дамський і чоловічий перукар Бруно Плат”.
Переклад з німецької.
ЗМІСТ
Від упорядника
ПРИГОДИ
Євген Филимонов. Мурашиний лев. Пригодницька повість
ПОДОРОЖІ
Олег Гусєв. Шість годин на схід. З японського щоденника
Анатолій Сиротенко. Знайомтесь — Конго. Дорожні нотатки
ФАНТАСТИКА
Володимир Савченко. Переплутаний
Михайло Слабошпицький. Пригода з фараоном
Василь Головачов. Міра речей
Віктор Положій. Човен у тумані
Марк Дерезен. Казки
Артур Ч. Кларк. Сонячні вітрила. Переклад з англійської Ю. Сергієнка
Герберт Ціргібель. Експерименти професора Пулекса. Переклад з німецької В. Василюка
