— Це не звичайна книга. Навпаки, це книга незвичайна. Дивна, найдивніша з усіх книжок на світі. Тобі, мабуть, відомо, прекрасна Пірузо, що через неустанне звучання ґонґів жодна рослина, жоден звір, жодна людина не може існувати на острові Дегіала. Усе там поступово вмерло. Але могутній Дегіал перетворив приголомшених звуками ґонґів звірів, мешканців і рослини того острова в малюнки. З тих малюнків невидимий дух склав книжку й зберігав її у щілині серед скель, як пам’ятку квітучого колись життя і радощів. І все тут живе, й співає, і рухається у цій книжці, лише в зменшеному вигляді. Ти тут побачиш зменшені дерева, зменшених людей і зменшених тварин. Якщо не зважати на те зменшення, то життя в цій книжці йде так, як ішло колись на острові. За зимою приходить весна, за весною — літо, за літом — осінь. Мешканці цієї книжки сіють і жнуть, і будують нові палаци, і справляють гучні весілля, і сміються, і плачуть, і ховають своїх померлих, і вітають новонароджених. Мені довелося битися з Дегіалом, щоби в нього цю книжку відібрати. Битва була страшною і небезпечною. Проте я з охотою ризикував своїм життям, аби тільки принести тобі цю книжку, як шлюбний подарунок. Заглянь у неї і побачиш, яка вона чудова.
Піруза відкрила книжку і скрикнула від здивування та радості.
На сторінках чудесної книжки всіма барвами переливалися живі малюнки, зовсім живі. Саме настала весна, і весна вирвалася пахощами й сонцем зі сторінок таємничої книги. Зменшені люди виходили зі зменшених палаців на зменшені вулиці. Бігли вулицями на зменшені луки і на зменшених луках зривали зменшені квіти.
Піруза наблизила до книжки своє рожеве вушко і виразно почула далекі голоси зменшених людей. Усі хором волали:
— Весна, весна!
І чути було спів і цвірінькання зменшених птахів, які сиділи на зменшених деревах.
Піруза із захватом розглядала книжку, аж нарешті спитала Гіндбада:
— Чи можу я проникнути вглиб цих малюнків, щоб витягти звідти одного з тих зменшених людей і придивитися до нього зблизька?
— Можеш, — відповів Гіндбад, — але зроби це обережно, щоб не розвалити палаців, не поламати дерев і не обпекти руку об те мале сонечко, яке світить там на їх зменшеному небі.
Піруза обережно простягла руку всередину малюнка, вийняла звідти одного зменшеного чоловічка і поставила його на долоні.
Він був маленький, як шпилька. Поважно і гордо ходив він долонею Пірузи.
— Хто ти? Як тебе звуть? — спитала Піруза.
— Мене звуть Омар Четвертий, прозваний ще Великим або Пишним, — відповів чоловічок. — Я цар у своїй вітчизні. Тримай мене на долоні обережно і не впусти часом на підлогу, бо я б убився на місці, і в моїй вітчизні настало би страшне безцарів’я! Я щиро тобі скажу, що не люблю отих ваших збільшених птахів, збільшених палаців і збільшених людей. Мені краще жити у зменшенні, яке дуже добре впливає на моє здоров’я і добрий настрій. Окрім того, мушу зауважити, що ти надто довго тримаєш мене на долоні й забираєш у мене дорогоцінний час, який я зазвичай віддаю заплутаним справам моєї держави. Дозволь же мені на прощання віддати тобі на твоїй долоні мій царський уклін — і перенеси мене назад на лоно моєї вітчизни.
Чоловічок вклонився — і Піруза вклала його назад усередину малюнка. Тут його одразу оточив натовп зменшених людей, які радісно вітали повернення свого царя, надто довге перебування якого за межами країни могло дуже погано вплинути на долю держави.
Піруза закрила книжку й вигукнула:
— У мене немає слів, Гіндбаде, щоб подякувати тобі за таку чудесну несподіванку! Я навіть не мріяла про такий чарівний подарунок! Тебе я обираю в чоловіки! Тепер я бачу, що ти шляхетний і мудрий. Я не маю сумніву в тому, що саме ти є тим юнаком, який відгадав царську загадку. А отой чужоземець — то нікчемний злодій і ошуканець!
— Царю! Пірузо! — заволав я. — Про одне вас благаю: накажіть Гіндбадові повторити зміст тієї загадки, щоб перевірити й випробувати, чи він чув її, чи був він присутній на площі у той час, коли цар сам виголосив її перед натовпом?
— Досить тих випробувань і перевірок! — гнівно сказала Піруза. — Ті перевірки і випробування ображають гідність мого майбутнього чоловіка. Я вірю Гіндбадові й кохаю Гіндбада. І я вже більше не стерплю присутності в нашому палаці цього нікчемного чужоземця!
І повернувшись до мене, Піруза тупнула ногою об землю і закричала:
— Геть з очей моїх!
— Геть з очей моїх! — закричав цар слідом за Пірузою.
— Геть з очей моїх! — закричав Гіндбад слідом за царем.
Не бажаючи наражатися на нові зневаги й образи, я розвернувся і вийшов.