Того ж дня я виїхав верхи з Багдада до Басри, бо Басра — портове місто, і кораблі з цього порту відпливають в усі сторони світу.
У Басрі я сів на корабель, який плив у краї далекі й незнані. Я стояв на палубі й дивився, як земля віддаляється від мене і поволі зникає з очей. Дув попутний вітер. Нап’яті вітрила поблискували на сонці. Море мінилося блакитним і зеленим. Чайки з криком носилися над вітрилами, злітали над поверхнею води і торкалися тієї поверхні білими крильми. Коли земля зникла з очей, я відчув навкруги безмір і безкрай.
Наді мною — небо, піді мною — море, переді мною — далечінь, незнана й незвідана.
Я витяг з кишені лист Морського Диявола, щоб того чарівного листа ще раз прочитати. Читав його, впиваючись кожним словом, і так при цьому вимахував руками, що капітан корабля наблизився до мене і запитав:
— Що це ти читаєш, друже, що аж так дивно при цьому вимахуєш руками?
— Лист від Морського Диявола, — відповів я просто і щиро.
— Що? — знову запитав здивований капітан. — Я, здається, не дочув твоєї відповіді?
— Лист від Морського Диявола, — повторив я голосніше зі ще більшою щирістю і ще більшою простотою.
ПРИГОДА ПЕРША
Капітан, почувши мою відповідь, сказав, уважно до мене приглядаючись:
— Не раз повідали мені мої матроси, що Морський Диявол вміє читати й писати. Досі я не вірив тим розповідям. Тепер, однак, наочно пересвідчуюся, що слова моїх матросів були правдивими. Я був би тобі безмежно вдячний, якби ти дозволив мені прочитати цього листа, якщо він, звичайно, не містить якихось приватних таємниць.
— Я охоче заспокою твою цікавість, капітане, — відповів я, подаючи йому листа. — Цього листа принесла мені в роті Летюча Риба, коли я сидів біля відчиненого вікна у своєму палаці.
Капітан прочитав листа і покликав одного з найстаріших матросів.
— Я тримаю в руці лист Морського Диявола, — сказав він матросу. — Позаяк ти маєш великий досвід, то скажи: наявність такого листа на кораблі приносить щастя чи нещастя?
— Нещастя, — відповів старий матрос голосом поважним і понурим.
— Що ж я повинен зробити з цим листом? — запитав капітан.
— Кинь його швидше в море! — сказав матрос.
— Синдбаде! — вигукнув капітан. — Мусиш погодитися на те, що я відберу в тебе цього листа.
— Я згоден, капітане! — одразу ж відповів я. — Мене б усе життя мучили докори сумління, якби я став несвідомим винуватцем чийогось нещастя.
Капітан викинув листа в море. Лист, замість поплисти по воді, почав меншати, стягатися, перескакувати з хвилі на хвилю, аж врешті сам склався удвоє, потім утроє, потім учетверо і раптом зашумів, зашелестів, перетворився на морську піну й розплився в ніщо на поверхні моря. Матрос глянув на мене спідлоба і понуро сказав:
— Якби ти залишив цього листа у себе, то загинув би через декілька годин разом з усією командою. Тепер, коли ми викинули листа в море, тебе чекають пригоди, нещастя, несподівані випадки й непередбачені небезпеки. Дуже мені не до вподоби, що ти отримуєш листи від Морського Диявола, але припускаю, що ти просто недосвідчений і не обізнаний з Морськими Дияволами та їхніми листами.
Я нічого не відповів матросові, глянув лише на капітана, чекаючи, що той скаже. Бо ж відчував, що матрос зиркає на мене із сумнівом і підозрює у якійсь таємничій змові з Морським Дияволом. Капітан теж це помітив і сказав матросові:
— Не дивися з такою підозрою на цього юнака, бо я можу поручитися за його невинність. Аби він мав якісь злі наміри, то приховав би від нас лист Морського Диявола; проте він сам зізнався мені з усією простотою і щирістю, що читає лист Морського Диявола, і повторив це визнання двічі підряд.
Заспокоєний словами капітана, матрос пішов собі, але усій команді одразу розповів про те, що сталося. Тож усі, окрім капітана, почали дивитися на мене скоса й уникати мого товариства.
Я ні з ким не зміг потоваришувати ані навіть завести побіжну розмову. Навіть обідав я окремо, а не за спільним столом, бо команда зажадала повного мого усунення від усіх спільних зібрань. Я лише чув гамір і сміх за столом, але не мав права сісти до того столу.
Капітан пояснив мені, що мусив вдовольнити бажання команди, аби не дратувати матросів.
Тож стояв я самотній у куточку палуби й дивився на море, яке піднімалося сапфірною хвилею з піною на гребені. Хвиля була високою, але широкою. Корабель стиха колисався на ній, то здіймаючись на її гребінь, то зсуваючись із того гребеня вниз, аби знов вилізти на наступну хвилю.