Коли я пояснював йому, куди податися і яких небезпек зазнати, то краєм ока помітив, що юнакове обличчя постійно змінює свій вираз, а властиво, набуває по черзі двох виразів: один — вираз веселого юнацького обличчя, а другий — вираз морди Морського Диявола. Схоже було, що юнак насилу позбувається диявольського виразу — як тільки погляну, то він із надзвичайною посмішкою і видимими ознаками певних зусиль набуває виразу юнацького обличчя.
Я пригадав, що — на думку бувалих моряків — Морський Диявол може міняти свій вигляд, але з таким трудом і з такими нападами нестерпного болю, що заради стишення того болю повинен щохвилини повертати собі природну подобу.
Тоді я став з підозрою поглядати на юнака. Юнак це одразу помітив і сказав, усміхаючись:
— Ти, мабуть, зауважив дивні зміни, яких зазнає моє обличчя. Але не звертай на них ніякої уваги. Це наслідки нещасного випадку. Одного разу, коли я був ще дитиною, я грався піском і мушельками на морському березі. Нянька разом зі своїм нареченим віддалилися від мене, покинувши мене напризволяще. Я наблизився до берега і зацікавлено зазирнув у воду, яка, пінячись, билася в берег. Під хвилями — на білому піску — я помітив гарну, велику, барвисту мушлю. Я простяг ручку — бо мав тоді ручки, а не руки, — отож, простяг ручку до тієї мушлі. Раптом із хвиль з’явився Морський Диявол. Переляканий його виглядом, я став кричати. На мій крик прибігла разом із нареченим нянька і схопила мене на руки. Морський Диявол одразу зник у хвилях. Але вигляд Морського Диявола викликав у моїх м’язах хворобливу судому, яка час від часу примушує моє обличчя мимовільно й нестерпно прибирати форму морди Морського Диявола. Ця прикра й невиліковна хвороба не має, однак, нічого спільного з моєю істотою. Це просто нещасне каліцтво, яким я завдячую необачності своєї няньки. Мені боляче, якщо хтось звертає на моє каліцтво увагу й глузує з мене або глумливо дражнить Морським Дияволом. Я знаю, що ти людина чуйна і тому не будеш надто часто словом чи поглядом нагадувати мені про моє каліцтво.
— Урочисто присягаюся в цьому! — відповів я трохи зворушено. — Я й сам був іграшкою Морського Диявола, тому розумію, причиною скількох нещасть може стати та потвора. Це, мабуть, прикра хвороба — оте мимовільне, внаслідок хворобливої судоми, споріднення людського обличчя з такою потворною мордою, як морда Морського Диявола. Але що поробиш! Невиліковної хвороби ніхто позбутися не може. Прошу тебе, бідний юначе, не звертай зовсім уваги на мою присутність, і коли та судома тебе схопить, попускай хворобливим рухам свого обличчя, бо ж усяке силування тої судоми додасть лише болю твоїм м’язам.
— Дякую тобі за люб’язність і дозвіл! — вигукнув юнак, сердечно стискаючи мої руки й одразу попустивши хворобливим рухам обличчя, яке повністю видовжилося в морду Морського Диявола.
Оскільки по природі я не підозріливий, то розповідь юнака повністю мене заспокоїла. Я відчув до нього жаль, навіть прихильність. Я жалів його від усього серця, бо як же можна не пожаліти юнака, у якого людське обличчя видовжується в зовсім диявольську морду в ту мить, коли він, наприклад, наближається до прекрасної принцеси або прощається перед від’їздом з таким улюбленим дядьком як, наприклад, дядько Тарабук?
Відтоді я старанно вдавав, що зовсім не помічаю хворобливих судом його обличчя. Юнак же, чи то для власного полегшення, чи для виявлення мені безоглядної довіри, попустив своєму обличчю такою мірою, що від того часу спішно й на постійно уподібнив його до морди Морського Диявола і, взявши мене під руку, ішов уздовж берега, зовсім не завдаючи собі труду позбутися хоча б на мить тої морди й прибрати — хоча б заради звичайної ввічливості — приємний вираз обличчя.
Незважаючи на це, я подружився з юнаком, і щовечора ми гуляли разом понад берегом моря. Я йому розповідав про свої подорожі, він же звіряв мені свої мандрівні мрії та наміри. При цьому він виявляв надзвичайну обізнаність із морем. Він вмів безпомилково прогнозувати погоду і непогоду. Він знав усі види риб, що живуть у морі. Одного разу він навіть визнав мені, що любить море у сто разів більше, ніж тверду землю, і що воліє пити солону морську воду, аніж прісну річну, тим більш, що ця остання викликає у нього болі в шлунку. Хтось інший на моєму місці здогадався би, з ким має справу. Було ж ясно, що позірний юнак є попросту Морським Дияволом. І лише через нечувану мою легковірність міг я так вірити його запевненням. Моя легковірність незабаром була покарана.