— Царю, — досить голосно сказав капітан, — я привів до тебе чужоземця, який прагне бачити твоє обличчя.
Цар не відірвав очей від книжки з казками. Він, мабуть, читав якесь потішне місце, бо посміхався сам до себе і читав далі.
— Царю! — голосніше закричав капітан. — Я привів до тебе чужоземця, який прагне бачити твоє обличчя.
Цар і цього разу не відірвав очей від книжки. Він, мабуть, читав про якусь сумну пригоду, бо очі в нього розширились, а обличчя набрало виразу тривоги та зацікавленості.
— Царю! — ревнув капітан. — Я привів до тебе чужоземця, який прагне бачити твоє обличчя!
Цар читав далі. Він, мабуть, доходив до кінця якоїсь заплутаної історії, бо сопів від зацікавлення і нетерпляче смикав ногою.
Капітан, втративши будь-яку надію привернути царську увагу, звернувся до мене:
— Мого горлання, мабуть, не вистачає. Було б, либонь, найкраще, якби ми разом, спільними силами й зладженим хором ревнули одне й те ж речення.
— Звичайно, — відповів я, — не маю нічого проти, але хотів би знати, яке мені речення кричати.
— Та те ж саме, яке я досі повторював надаремно, — відповів капітан.
— Але це ж буде якось смішно, якщо я сам про себе вигукну речення, яке тільки хтось інший може про мене сказати, — зауважив я дещо збентежено.
— Пусте! — перервав мене капітан. — Йдеться лише про те, аби в два голоси ревнути те, що я до цього горлав одним голосом.
Капітан дав знак, і ми обидва ревнули:
— Царю, я привів до тебе чужоземця, який прагне бачити твоє обличчя!
Цього разу цар відірвав погляд від книжки і переніс його спершу на мене, потім на капітана.
— Хто говорить і кому? — запитав він, подумавши. Видно було, що він ще не звільнився від вражень, які навіяла йому прочитана казка. Погляд його все ще був неуважний, а думки далекі від реальності.
Тоді капітан витлумачив йому, що я чужоземець і з’явився перед його царські очі згідно прадавнього звичаю.
— А, це дуже гарно з твого боку, молодий чужоземцю, що відвідав нашу країну. Щоправда, ти перервав мені надзвичайно цікаву казку, яку я саме закінчував, але, на жаль, завжди хтось комусь мусить щось перервати. Ти дуже мені подобаєшся, і можу сміливо сказати, що я з першого погляду відчув до тебе симпатію. Отже, можеш оселитись у моїй державі, але мушу тебе попередити, що, згідно наших одвічних звичаїв, жоден, навіть найсимпатичніший чужоземець не має права одружитися з нашою підданою без спеціального царського дозволу.
Цар ще раз привітно подивився на мене і дав знак рукою, що аудієнція закінчена.
Я вклонився і вийшов з палацу разом із капітаном.
Оселився я в одному з менших будинків, що стояли поблизу царського палацу. Поряд зі мною жив купець на ім’я Гассан, у якого була надзвичайно вродлива дружина Корибілла.
Я заприятелював з ними і відтоді всі дні й вечори проводив у їхньому домі в розмовах.
Я помітив, що держава царя Павича має дві особливості. По-перше, усі без винятку жінки — надзвичайно вродливі й чарівні. А по-друге, чоловіки, незважаючи на захоплення верховою їздою, зовсім не користуються сідлами, навіть і не знають їх.
— Чи ж може таке бути, — запитав я у Гассана і Корибілли, — що у вашій державі ніхто ніколи не користувався сідлом?
— Чим? — здивовано вигукнули обоє.
— Сідлом, — повторив я.
— Ми не знаємо цього слова і не знаємо, що воно значить, а тому нам важко відповісти на твоє запитання.
Я намагався на різні способи витлумачити їм значення цього слова.
— Це такий м’який предмет, — сказав я, — який насаджують на спину коням, щоб полегшити вершнику його перебування на коні.
— А чому ж у такому разі те, що має забезпечити зручність вершника, насаджують на спину коням, а не вершникам? — запитали обоє.
— Та з тієї простої причини, що сідло має на меті створення певного проміжку між вершником і конем.
— Тоді ми не розуміємо, чому той, хто хоче сісти на коня, одночасно повинен створювати якийсь проміжок між собою та конем.
— Кінська спина, — продовжував я, — вузька і тверда. З неї легко звалитися на землю. А тимчасом сідло — широке й м’яке, на ньому можна чудово триматися і уникнути падіння.
— Ніхто ще в нашій державі з коня не впав, — зауважив Гассан, — тому я не розумію, навіщо нам користуватися предметом, який захищає саме від падіння.
— Бачу, що мені не вдасться пояснити вам усі переваги сідла. Тож замість з’ясувань, займуся я виробництвом сідел, а тоді ви самі особисто справдите їх корисність. Для мене це буде заняття дуже вигідне. Бо я уславлюся у вашій країні як перший лимар і винахідник сідла. Окрім того, продаж сідел забезпечить мені значні прибутки, бо зараз я позбавлений необхідних засобів до життя.