Варта співчуття картина постала перед нашими заплаканими очима! Цар і рицарі зазнали такого болісного падіння, що не було навіть мови про те, аби своїми силами повернутися додому! Переляк жіночої частини населення був тим більший, що від створення світу ніхто в державі царя Павича з коня не впав. Це вперше пережили тут таку катастрофу і вперше пересвідчились у можливості такого падіння!
Жіноча частина населення зайнялася перенесенням поранених і пошкоджених до рідних домівок. Після чого в місті протягом більш як трьох місяців тривала понура й безлюдна тиша. Бо ж уся чоловіча частина населення під неустанним доглядом жінок лежала в ліжках і терпляче чекала, аж загояться рани. Нарешті, коли вже усі рани загоїлись і зарубцювались, почали складати мені візити вдячності, бо так наказували звичаї і ввічливість. Першим відвідав мене цар Павич і зі сльозами на очах дякував мені за мій винахід. Він весь був вкритий синцями, шрамами й ґулями.
— Це гарний і цікавий винахід, — говорив він, тихенько плачучи, — але має один недолік, а саме те, що він незручний.
Говорячи це, він вручив мені у власні руки сідло, яке приніс під пахвою. На другий день складала візити уся чоловіча частина населення, тиснучи мені мовчки руку і повертаючи сідла, якими я їх обдарував. Незабаром моє житло знову до країв заповнилося сідлами.
Довший час я не виходив з дому на вулицю, бо соромився з’явитися перед очима тих, хто так через мене настраждався.
Однак після довгих роздумів написав я царю листа такого змісту:
«Милостивий Пане!
Мені незмірно болить те, що я став мимовільною причиною таких надмірних невдач і нещасть. Але найбільшим болем була би для мене втрата прихильності Вашої Царської Величності. Бо незважаючи на те, що, згідно з одвічним звичаєм своєї країни, Ваша Царська Величність зволила скласти мені візит вдячності, однак повернення сідла наказує мені думати, що Ваша Царська Величність не задоволена мною так, як я Вашою Царською Величністю. Мої здогадки підтверджує і та обставина, що в очах Вашої Царської Величності я бачив досить гіркі сльози, а на чолі — синці й шрами. Тому я був би незмірно вдячний, якби Ваша Царська Величність на доказ незмінної симпатії до моєї особи дозволила мені одружитися з однією зі своїх підданих, врода яких віддавна привертає мою увагу, але надто велика кількість яких ще не дозволила мені зробити окремого і остаточного вибору. Дозвіл Вашої Царської Величності на таке одруження буде доказом, що Ваша Царська Величність не криє у своєму серці жодної образи на мене за нещасливу катастрофу, що сталася на квітучій підстілці відомої долини.
На другий день після відправлення вищенаведеного листа я дістав пергамент, списаний власною рукою царя, в якому було сказано таке:
«Ми, цар Павич, володар острова, князь усіх на острові садів, вождь усіх на острові вершників, верховний жрець усіх на острові обрядів, верховний знавець ввічливості й гостинності, верховний любитель казок та верхової їзди, цим сповіщаємо, що чужоземець Синдбад є вправі — згідно з нашим дозволом — узяти за дружину одну з наших підданих, незвичайна врода яких віддавна привернула його увагу, а надто велика кількість яких ще не дозволила йому зробити окремого і остаточного вибору.
Отримавши цей цінний пергамент, я приліпив його чимшвидше до шиби мого вікна так, що письмом він був звернений до вулиці. Принадливість пергаменту була, вочевидь, великою, бо незабаром натовп жінок зібрався під моїм вікном і уважно читав царське послання.
Я ж міг скільки завгодно приглядатися до прекрасних жительок острова, аби нарешті зробити вибір і одній з них — в силу царського дозволу — запропонувати одруження.
Однак усі були такі гарні, що я жодним способом не міг вивищити одну над другою, бо, вибираючи одну, поминув би й скривдив решту. Я приглядався й роздумував так довго, що настала врешті ніч, і вулиця спустіла. Усі жительки острова розійшлися по домах, усі, крім однієї, яка — незважаючи на ніч — все ще стояла під моїм вікном і, мабуть, усоте перечитувала царське послання.
Я тоді відчинив вікно і сказав:
— Прекрасна самітнице, як ти можеш псувати свої блакитні очі читанням у темряві цього пергаменту?
— Зміст цього пергаменту, — відказала дівчина, — такий цікавий і захопливий, що волію радше зіпсувати очі, аніж відмовитись від насолоди читання слів, які грають барвами на його поверхні. Мене звуть Каскада.