Одного разу, коли я гуляв за містом, він з’явився мені у своїй власній подобі. Мене здивувала його зухвалість і безсовісність.
— Як ти смієш показуватись мені на очі? — закричав я гнівно. — Твоя нав’язливість не має ні міри, ні меж!
— Не гнівайся на мене, — відповів Морський Диявол. — Я вирішив ніколи не спокушати тебе до подорожей, а зовсім до інших вчинків.
— До яких? — запитав я, насупивши брови.
— До дуже незначних, — спокійно відповів Диявол. — А саме, хочу тебе зневолити до того, щоб ти, по-перше, вбив уві сні Ургелу, по-друге, вбив наяву дядька Тарабука і, по-третє, сміявся з тих двох вчинків і уві сні, і наяву.
Ці слова обурили мене настільки, що я в перший момент остовпів від надміру обурення. А потім охопила мене така лють, якої, напевне, не відчував ніхто під сонцем.
— Я вб’ю тебе, клята потворо! — гукнув я, простягаючи й стискаючи кулаки. — Я вб’ю тебе, поки ти встигнеш ще раз повторити ці злочинні слова!
Зі стисненими кулаками я кинувся на Диявола. Але той, вдаючи переляк, почав щодуху тікати від мене.
Моя лють ставала чимраз більшою, бо потвора, тікаючи, обертала до мене свою пику і повторювала весь час оці слова:
— Ти повинен убити уві сні Ургелу, вбити наяву дядька Тарабука і сміятися з цих двох вчинків і уві сні, і наяву.
Я невтомно переслідував його, але він тікав так спритно, що вислизав з моїх рук у мить, коли я вже був певен перемоги.
Лють моя була такою великою, що я вирішив переслідувати його і день, і два, і три, аж поки не схоплю і не покараю.
Я в ту мить осліп для всіх інших почуттів, опріч гніву і помсти. Ні навкруг, ні перед собою я не бачив нічого, крім Морського Диявола, якого хотів, якого повинен був схопити. Хто ж мені повірить, якщо я скажу, що ми бігли два дні й дві ночі без спочинку! Але саме так і було! Два дні й дві ночі — без передиху, без спочинку! Диявол утікав у напрямку Басри, і на третій день я вже гнався за ним вулицями того міста. Але я навіть не помітив, що ми знаходимося в Басрі. Осліплений люттю, я не бачив міста, бачив тільки Морського Диявола, якого хотів, якого повинен був схопити. Потвора тимчасом скерувала свій біг до морського порту. Я біг за ним. Таким робом добігли ми до самого порту, де стояв корабель, який оце зараз мав вийти в море. Але я не бачив ні корабля, ні порту — бачив тільки Диявола, якого повинен був схопити. Він якраз обернув до мене свою пику і заволав востаннє:
— Ти повинен вбити уві сні Ургелу, вбити наяву дядька Тарабука і сміятися з тих вчинків уві сні і наяву.
Він повторив ці слова востаннє і вбіг на борт корабля, що відпливав. Я вбіг за ним. Я й не помітив, що корабель вже відійшов від берега і погойдувався на хвилях у відкритому морі. Я не міг цього помітити, бо якраз побачив, що на спині Морського Диявола стирчить краєчок якогось білого предмета, і за нього я можу його без труду схопити. Я швидко простяг руку і вхопив отой краєчок, який залишився у мене в руці, а Морський Диявол одним стрибком перескочив через борт корабля і зник у морських глибинах. Я залишився на палубі корабля, що кудись плив, з отим білим предметом в руці, а предметом тим був — не більше, не менше — віддавна вже знаний мені лист Морського Диявола.
Само собою ясно, що моє раптове і незвичне вторгнення на корабель разом із Морським Дияволом не лишилося непоміченим і капітаном, і командою. У першу мить, при виді переслідуваної мною потвори, капітан остовпів, а команда скаменіла від подиву. Внаслідок цих двох обставин — остовпіння і скаменіння — нам не чинили жодних перешкод і дозволили вбігти на борт відпливаючого корабля. Але тепер і капітан, і команда оговталися від перших надто несподіваних вражень і вирішили, мабуть, так чи інакше виразити свою особливу думку щодо мого самозваного включення своєї особи у список законних пасажирів.
Скупчилися навколо мене саме тоді, коли я стояв, тримаючи в руці листа Морського Диявола, який, перескочивши щойно через борт корабля, зник у глибинах спіненого моря. Великий шум і сум’яття зчинилися навколо моєї нещасної особи. Один старий і бувалий матрос напрямки підійшов до мене і став мене пильно й допитливо з голови до ніг оглядати. Я непорушно застиг на місці — з витріщеними широко очима і простягнутою вперед рукою, в якій застряг клятий лист. Я зрозумів, що був іграшкою диявольського підступу, за допомогою якого настирлива потвора вже вп’яте змусила мене до подорожі. Поглинутий цією думкою, я навіть не помітив, що старий і бувалий матрос легенько торкнувся моєї простягнутої вперед руки, а потім узяв двома пальцями лист, який у ній застряг. Тоді я опустив позбавлену листа руку і зблід. Старий і бувалий матрос підніс листа до очей і почав його уважно читати. Після чого знов глянув на мене, але вже так грізно, що я перелякався. Старий і бувалий матрос негайно помітив мій переляк і був, мабуть, у захваті від сили власного погляду, бо в мовчанні почав раз по раз закидувати мене блискавками невідпорних і неуникних поглядів. Та чинність тривала декілька хвилин і завдавала мені нестерпних і невідомих досі страждань особливого роду, зовнішнім проявом яких було вперте тремтіння усього тіла, а також дуже прикра нестача повітря в грудях. Навчений гірким досвідом, я знав, що мене чекає розлад з усією командою — розлад, який може закінчитись дуже сумним для мене вироком. А втім, я волів якнайгіршого, аби тільки негайного вирішення моєї долі замість отого мовчазного метання поглядів з боку старого і бувалого матроса. Я вже не міг їх довше витримувати, тому тремтячим, уриваним голосом закричав, а радше зашептав, благально простягаючи до нього руки: