— Не муч мене непотрібно ударами своїх поглядів, старий і бувалий матросе! Кажи відверто, що маєш сказати! Щиро й докладно відповім я на кожне твоє запитання, нехай би й відповідь потягла за собою кару смерті! Нехай швидка смерть, аніж твої довготривалі погляди! Ніхто ще ніколи не дивився на мене аж так!
— Знаю я силу свого погляду, — відповів старий і бувалий матрос, — випробував її не на одному злочинцеві, але кожна нова проба справляє мені нову приємність. Ніхто й ніщо не сховається перед моїм поглядом. Я бачу тебе — наскрізь, навиліт, повністю й до останку. Лист, який мені вчасно вдалося вирвати з твоєї руки, — це лист Морського Диявола, а ти — один з його найближчих родичів. Наявність цього листа на кораблі віщує невдачі й лиха. Єдиний, хоча й неповний рятунок для нас — це позбутися якнайшвидше цього листа, а також твоєї особи, яка незаконно вбігла на борт, а перед нею з тих чи інших причин біг сам Морський Диявол. Не мені належить вибір засобів і способів позбутися тебе і листа. Вибір цей належить нашому капітану, який знаходиться тут і який напевне чув моє вищенаведене роз’яснення.
Капітан глянув на мене спідлоба, а тоді сказав суворим голосом:
— Чи хочеш і чи можеш спростувати звинувачення, якими тебе обтяжив старий і бувалий матрос?
— Хочу і можу! — відповів я. — Бо я ніякий не родич Морського Диявола, а лише сліпе знаряддя його хитрих і надокучливих підступів.
Я набрав повітря в груди, голосно прокашлявся і розповів капітанові усі мої з Морським Дияволом пригоди, не виключаючи й останньої, яка мене мимоволі й усупереч намірам загнала на борт корабля.
— Так, — докинув я під кінець. — Присягаюся моєю любов’ю до дядька Тарабука, що Морський Диявол піймав мене у свої тенета і за допомогою навмисної образи, а також удаваної втечі завів з Багдада до Басри, а з Басри — на борт вашого корабля у мить його відпливу.
— Чи маєш якісь докази на підтвердження правди цих слів? — запитав капітан.
— Маю! — радісно вигукнув я.
— Ну, то слухаю, — сказав капітан.
— Маю, щоправда, лише один доказ, але зате незаперечний! — знову із запалом вигукнув я.
— Що ж то за доказ? — іронічно запитав старий і бувалий матрос, примруживши очі.
Під впливом надмірних вражень, а точніше, під насильницькими поглядами старого й бувалого матроса усі думки переплутались у мене в голові, і я навіть припустити не міг, що доказ, який я наведу на підтвердження моїх визнань, наразить мене на те, на що якраз і наразив. Я глянув просто в очі капітанові й сказав:
— Єдиним, але незаперечним доказом моєї правдомовності є те, що, погнавшись за нахабним Дияволом, я не встиг навіть попрощатися з дядьком Тарабуком саме з тієї причини, що взагалі не намірявся вирушати ні в яку подорож.
Уся команда вибухнула голосним сміхом, до якого долучився і сам капітан.
— Тинди-ринди, коржі з маком! — закричав старий і бувалий матрос. — Фіґлі-міґлі! Тере-фере-кукуріку! А чи не маєш там ще в запасі кількох таких гарненьких доказів? Докази такого роду в наших очах мають вартість бабусиних казочок для слухняних дітей, з тією лиш різницею, що ти зовсім не схожий на бабусю, а ми не слухняні дітки! Ти родич Морського Диявола — і баста! Я пізнаю це по виразу твоїх очей, по виразу обличчя, по голосу і по тому, що ти не міг довго витримати моїх могутніх і випробуваних поглядів! Старого горобця не підманиш на полову! Надто я старий і надто бувалий, аби вірити усяким вигадкам такого як ти диявольського фрукта. Тому я повторюю, що вибір способу позбутися раз і назавжди тебе і цього листа належить не мені, а капітанові.