Юнак окриленою ходою подався до північних берегів острова. Я йшов за ним і відчував, що у міру наближення до мети нашої подорожі полум’яна квітка все сильніше розгорається у мене за пазухою, наче передчуває, що незабаром торкнеться своїм полум’ям сплячого царя. Коли ж ми нарешті через відкриті навстіж ворота зачарованого міста вступили до його середини, чудесна й несподівана картина вразила мої очі. Усе місто було блакитне, бо цар Міракл тисячу мільйонів років неустанно і неперервно снив блакитний сон.
Я побачив блакитні палаци, блакитні мости, блакитні дерева, і квіти, і птахів, навіть бруківка на вулицях була блакитною. Усе населення було одягнене в блакитні одежі, а вчені та мудреці мали на носі блакитні окуляри.
— Вже покинула мене сліпота, — сказав юнак, — я бачу все, окрім тебе, бо ж ти не є сном царя Міракла, а істотою з реального світу. Ми незабаром затримаємось на міській площі перед замком царівни Хризеїди, і там я перед усім населенням сповіщу радісну звістку.
Площа, про яку говорив юнак, знаходилася тут же недалечко.
Ми зупинилися біля замку Хризеїди, де здіймалася висока дзвіниця. Юнак схопив обома руками мотуз від дзвону і, напосідливо ним шарпаючи, почав дзвонити, аби зібрати населення міста.
Площа негайно заповнилася натовпом блакитно одягнених людей з принцесою Хризеїдою на чолі.
Дзвін замовк. Тоді серед тиші я почув мелодійний гомін, який добувався з вуст присутніх. Ті вуста неустанно й безперервно шептали:
— Сумно нам!.. Тоскно нам!.. Дивно нам!..
Юнак закричав гучним голосом:
— Тіштеся, веселіться й радійте, бо серед нас знаходиться чоловік, який має за пазухою полум’яну квітку, квітку пробудження! Чоловік той прийшов сюди для того, щоби пробудити царя Міракла й обдарувати нас можливістю розвіятися і щезнути з поверхні землі, як це чинять сни інших людей.
— Нехай промовить до нас! — закричав натовп. — Не в змозі його побачити, ми прагнемо почути його голос! Нехай скаже нам, як його звуть!
— Мене звуть Синдбад! — закричав я. — Квітка пробудження палає в мене на грудях, за пазухою. Я, однак, ще роздумую над тим, чи повинен торкнутися тою квіткою сплячого царя і пробудити його з чудесного сну! Ви надто прекрасні, аби мені хотілося причинитися до вашого зникнення!
— Сумно нам!.. Тоскно нам!.. Дивно нам!.. — болісно шептав натовп людей, що наснилися. Шепіт натовпу зворушив мене до глибини серця.
— Зачаровані люди, які наснилися! — закричав я знову. — Я охоче виконаю ваше одвічне бажання, якщо його підтвердить прекрасна принцеса Хризеїда. Чи чуєте мене?
— Чуємо!.. Чуємо!.. Чуємо!.. — зашемрав натовп.
Принцеса Хризеїда простягла руки в напрямку мого голосу.
— Синдбаде, — сказала вона, — зроби те, про що благає тебе населення цього міста. Ми надто стомлені довгим сном царя Міракла і нашою сліпотою на усяку реальність. Ми прагнемо щезнути і розвіятись, і перестати снитися нашому цареві! Я не бачу тебе, Синдбаде, але чую твій мелодійний голос і кохаю тебе за мелодійність твого голосу. Я б охоче вийшла заміж за тебе, невидимого, але спішно мені, щоб розвіятися в ніщо, і щезнути, і відпочити!
— Спішно нам!.. Спішно нам!.. Спішно нам!.. — шептав натовп.
Я стояв, зачарований вродою принцеси Хризеїди. Я наблизився до неї, узяв її за руку й сказав:
— Опам’ятайся, прекрасна принцесо! Чому ж ти хочеш позбутися свого буття на землі? О, дозволь царю Міраклу, аби й далі снив свій чудесний сон!
— Покинь свої прохання, невидимий чужоземцю! — відказала принцеса. — Виконай бажання моє і мого народу. Іди за мною на берег моря, де одвічно спить цар Міракл, і торкнися його полум’яною квіткою.
Легкою ходою принцеса побігла вперед, тягнучи мене за руку, якої не випускала зі своєї долоні. Натовп, переливаючись блакитними шатами, сунув слідом за нею й за мною.
Ми дісталися на північний берег острова. На тім березі лежав, заглиблений у сон, цар Міракл. Він був такий величезний, що справляв враження живого узгір’я, яке крізь сон злегка ворушилося від зітхань. Натовп, який йому наснився, зітхав, коли він зітхав — протирав очі, коли він протирав їх рукою — плакав, коли він крізь сон плакав.
— Вийми квітку з-за пазухи! — промовила принцеса.
Я вийняв квітку, яка пломеніла на своїй стеблині.