— Є в мене трави, відвар яких змиває усі плями, — сказала Барабакасенторина. — Я дам їх тобі одразу, щоби ти ще під час подорожі виконав мою умову.
Барабакасенторина подала дядькові коробочку з травами. Дядько схопив її і подався до каюти разом із китайцем, аби там випробувати силу тих трав.
За годину він повернувся на палубу із зовсім білим обличчям. Вигляд того обличчя страшенно мене порадував, бо я знову побачив давнього дядька.
— Ти тепер такий гарний, що я не можу тобі відмовити своєї руки! — закричала Барабакасенторина.
По трьох місяцях плавання ми пристали до берега в порту Басри, а звідти подалися до Багдада.
На другий день відбулися в Багдаді два шлюби — мій з Аркелою і дядька Тарабука з Барабакасенториною.
Відтоді ми спокійно жили в родинному палаці. Морський Диявол вже не навідував мене уві сні й не спокушав до подорожей, бо я став чоловіком жонатим і статечним.
Дядько Тарабук час від часу пробує писати вірші, але Барабакасенторина дере їх на дрібні шматочки, бо терпіти не може поезії. Дядько дозволяє їй усе й ніколи з нею не сперечається.
Він сам приносить їй кожен свіжонаписаний вірш і звичайно каже:
— Люба моя Барабакасенториночко! Ось я приніс тобі віршика, аби ти могла його вчасно знищити.
І Барабакасенторина безжально нищить дядькові твори.
А щодо китайця — то він, як виявилося, має надзвичайні кулінарні таланти. І дядько Тарабук призначив його в палаці кухарем.
