Перші видання для дітей з прізвищем «Отфрід Пройслер» на обкладинці почали з’являтися наприкінці п’ятдесятих — початку шістдесятих років. Це, насамперед, — «Маленький Водяничок», що, так би мовити, випірнув до читачів 1956 року, та «Маленька Баба-Яга», яка прилетіла на мітлі до німецької малечі наступного, 1957 року.
Неабиякий успіх випав на долю книги дивовижних історій, розказаних письменником про «Розбіяку Хоценплоце», що побачила світ 1962 року.
А далі почали з’являтися книга за книгою — і майже кожна з них сприймалася дуже гаряче й читачем, і критикою. Але, як уже мовилося, найбільший успіх припав на долю книжок про маленьких казкових створінь.
Якщо згадати про відзнаки письменника за його самовіддану творчість для малечі, то першою слід, мабуть, назвати Німецьку премію з дитячої літератури, яку Отфрід Пройслер уперше отримав уже 1963 року за чудовий переказ книги чеського письменника Йозефа Лади «Кіт Микеша», до речі, - володаря Золотої медалі імені Г.Х.Андерсена, найвищої міжнародної премії у царині літератури для дітей, так званої маленької Нобелівської премії.
Другу Німецьку премію письменник отримав 1972 року за дивовижну книгу «Крабат» з підназвою «Легенди старого млина», яка стала не лише сенсацією у німецькій дитячій літературі, а й вважається помітною, значною віхою у подальшому розвої дитячої літератури Європи в цілому.
Одне слово, якщо почати перераховувати всі відзнаки Отфріда Пройслера за творчість для дітей — доведеться списати кілька сторінок.
Мені свого часу пощастило не лише познайомитися з цим автором відомих книг, а й чимало спілкуватися, навіть заприятелювати з ним. Наші зустрічі відбувались у Москві, Будапешті, Софії, Афінах, де в різні роки проводились міжнародні зустрічі дитячих письменників світу. І щоразу наші радісні побачення завершувалися багатого- динними розмовами, роздумами та гарячими дискусіями про книги для дітей. Чимало корисного взяв я для себе з поглядів Отфріда Пройслера на дитячу літературу:
«Наші діти дуже легко визначають марку автомобіля, вони дуже чітко почуваються в реальному сьогоднішньому світі, і вони знають точно, що Водяника насправді не існує на землі, але вони дозволяють себе зачарувати-зачаклувати й повірити в це…».
Як я вже натякав, Отфрідові Пройслеру, не за його бажанням, звичайно, довелося брати участь у другій світовій війні, перебувати у полоні в Татарстані, де він, до речі, вивчив російську мову, тож письменник бачив усі воєнні жахи на власні очі. А особливо закарбувалися йому у пам’яті страждання дітей. Саме тому по закінченні війни та поверненні додому Отфрід Пройслер заприсягнувся «ніколи не розповідати дітям про війну» — і дотримав свого слова до останнього подиху. Саме тому всі його книжки, про що б у них не йшлося, — завжди добрі, світлі, усміхнені й радісні і мають щасливий кінець, бо, за словами письменника, «кожний із нас ніколи не повинен забувати про інтереси та щастя дітей. Не забувайте найдорожче!..»
…Найвідомішою та найулюбленішою казкою дітлашні є «Маленька Баба-Яга», що вийшла вперше, як уже говорилося, 1957 року й нині налічує лише німецькою мовою наклад більше п’яти мільйонів примірників і перекладена трьома десятками мов народів світу, в тому числі — й українською.
Ось що розповідав сам Отфрід Пройслер про те, як він вигадав свою всесвітньо відому героїню:
«Якось увечері перед сном мої малі донечки поскаржилися, що вони бояться дечого страшнючого…
— Чого саме? — поцікавився я.
— Злих відьом!
Я спробував був утовкмачити їм, що в наші дні злих відьом боятися не слід, бо їх більше не існує.
— А чому?
«Хм, дійсно — чому?» — подумав я. Зізнатися, то раніше я про це просто й не замислювався. Гаразд, я досить-таки швидко знайшов відповідь. Так і народилась історія про Маленьку Бабу-Ягу, яку я згодом записав: для трьох моїх донечок і для всіх дітей, яким кортить узнати, чому в наші дні боятися злих відьом не варто».
Так і з’явилася на світ Божий Маленька Баба-Яга, котра виявилась анітрохи не злою, а наполегливо вчилась оволодівати чаклунськими таємницями, аби дарувати людям саме добро! А ще — веселити малих дітлахів, бо сам Отфрід Пройслер глибоко переконаний, що той, «хто багато й від душі сміється в дитинстві, той згодом не так швидко відвикає від цього».
Переконаний, що діти після знайомства з казковими повістями Отфріда Пройслера стануть набагато мудрішими та ліпшими в усьому. Адже письменник ніколи не сумнівався, що тих, хто пише для дітей, «об’єднує спільна мета: допомогти їм стати дорослими, дати їм радість своїми книгами, зробити їх добрими й життєрадісними, одухотворити їхнє життя». А ще Отфрід Пройслер казав: «Допомогти дітям у процесі становлення я вважаю своїм головним завданням, аби вже, коли вони будуть дорослими, то могли б радісно згадувати своє дитинство». Для реалізації своїх життєвих планів він обрав казку, бо вважав, що «казка — дитя вічності, а отже — за нею майбутнє»! І всі без винятку казкові книги письменника підтвердили й утвердили це його переконання, а тому житимуть і в новому столітті!..
ДІТИ — ЛЮДИ, ЯК І ВСІ.
Коли б мені запропонували вибирати, скажімо, під час мандрівки на безлюдний острів обмежену кількість книжок, створених для малих читачів, безумовно, я зупинився б на жанрі літературної авторської казки. Адже саме цей жанр нині, та і раніше, — найбільш популярний і, так би мовити, найчитабельніший, бо користується незмінним попитом серед дітей усієї земної кулі.
Як відомо, саме в цьому жанрі літератури для дітей вона має найвищі здобутки і досягнення. Досить згадати хоча б такі імена, як Астрід Ліндґрен, Джанні Родарі, Туве Янссон, Джеймс Крюс та ще ряд всесвітньо відомих дитячих письменників-казкарів, котрі саме за свої казкові повісті отримали найвищу світову нагороду в царині літератури для дітей — Золоту медаль імені Г.Х.Андерсена.
У цьому нарисі йтиметься про одну із дивовижних дитячих письменниць-казкарок, а саме — про австрійську письменницю, теж лауреатку Андерсенівської премії, Крістіну Нестлінґер, книжки якої перекладені десятками мов народів світу, в тому числі — й українською, і читаються мільйонами дітей багатьох країн усіх континентів.
Якщо поглянути на біографію письменниці прискіпливо, то можна стверджувати, що в її житті чогось особливо незвичного і незвичайного не траплялося: все найфантастичніше і найцікавіше народжувалося безпосередньо в її фантазіях і виливалося-фіксувалося в непересічних книжках для дітей.
Народилася Крістіна Нестлінґер у Відні, столиці Австрії, 1936 року в родині середнього достатку, яка мешкала на околиці міста.
Дівчинка росла гострою на язик, розкутою і досить непередбачуваною у своїй поведінці і вчинках. Вона ніколи і ні за яких обставин не губилась, а завжди, так би мовити, вміла оволодіти будь-якою найскладнішою життєвою ситуацією.
Навчалася майбутня дитяча письменниця у середній школі гуманітарного спрямування, віддаючи перевагу штудіюванню літератури, іноземних мов і мистецтва. Після закінчення школи Крістіна вступає до Віденської Академії Мистецтв, бо відчула в собі неабиякий потяг до малювання.
Після отримання диплома Академії Нестлінґер деякий час працює художником- ілюстратором, проте її особисто не вдовольняв рівень її власних малюнків, і вона вирішує змінити свої мистецькі орієнтири — береться за перо…
Слід зазначити, що Крістіна Нестлінґер одразу почала свою літературну діяльність із творів для дітей, що трапляється дуже й дуже нечасто: переважна більшість відомих дитячих письменників починала з літератури для дорослих, і, звичайно, — з ліричної поезії.
Дебютувала письменниця у літературі для дітей 1970 року книжкою «Вогненно-руда Фредеріка», на яку схвально відгукнулись як читачі, так і поважні критики.
Наступного року виходить повість «Три поштових грабіжники», а в 1972 році — відразу дві книжки: «Чоловік для мами» та «Геть огіркового короля!».