Ту зустріч у Парижі, скоріш за все, організував Отто Нобель, який емігрував туди з Німеччини 1933 року та приєднався до троцькістів, перш ніж вирушити до Данії, де Райх найняв його на роботу до видавництва (Нобель, мабуть, забезпечував паризьких троцькістів примірниками «Масової психології»). 1936 року, після повернення до Росії, Нобеля заарештували як прихильника Троцького і відправили на п’ять років до робітничого табору. Існує документ Комінтерну, який засвідчував такий розвиток подій — меморандум 1936 року про «троцькістів та інших ворожих елементів у середовищі емігрантів Німецької КП». Його звинуватили в допомозі Райхові: у складанні та пересиланні листів Троцькому та підлаштування того, що Райха «позбавили партійного квитка НКП [Німецької комуністичної партії] за троцькізм»{323}. Ймовірно, радянські агенти перехопили Райховий лист до Троцького, а також ймовірно, що без Райхового відома це зробило свій внесок у його вигнання з Данської комуністичної партії уже наступного місяця.
Другого листа Троцькому Райх, знову ж таки, сподіваючись на співпрацю, напише через декілька місяців після його прибуття до Норвегії. Хоча Троцькому й симпатизував психоаналіз (був час, коли він сподівався, що аналіз врятує його доньку Зіну, яка пролікувалася декілька місяців перед тим, як скоїти суїцид 1933 року), Райху він відписав, що брак знань про психоаналіз не дозволяє йому об’єднатися силами з ним. Отримавши відмову, Райх відрікся від партії Троцького як від «мертвонароджених та безглуздих»{324}, але особистий вплив революційного лідера на Райха все ж перейшов встановлені незгодою між ними кордони.
Приблизно тоді, коли фашисти захопили будинок, Троцький вносив останні штрихи до манускрипта, який у майбутньому матиме неабиякий вплив на Райхову політику. В «Зрадженій революції» (1937) Троцький проаналізував ті місця, де комуністична революція після смерті Леніна зійшла з вірної дороги. Він вважав, що її просто вкрали бюрократи і таким чином передбачили результатом своїх дій колапс Радянського Союзу. Райх закликав до ще одного, очищувального повстання. Троцький критикував новий «культ сім’ї», який пропагували в Росії і який, на його думку, був цинічним вивертом для дисциплінізації молоді «шляхом встановлення 40 мільйонів пунктів підтримки чиновників та влади». (То була саме та стратегія, за використання якої Райх засудив Гітлера в «Масовій психології фашизму».) Також він надав документальне підтвердження «сексуальному термідору» Сталіна, який знову спростував закладені під час Жовтневої революції сексуальні та сімейні реформи; аборт заборонили, содомія знову стала кримінальним злочином, а закони про розлучення стали менш ліберальними. Райха аж вернуло від новин про це посилення сексуальних репресій, які стрясали його рожеві ілюзії про російський комунізм раз і назавжди.
У грудні 1941 року, за рік після смерті Троцького, декотрі книги Райха, включно із «Зрадженою революцією», конфіскували агенти ФБР. Їх вилучили як доказ Райхового комунізму, а агенти ФБР, без жодного сумніву, не гладили по голівці за практикування будь-якої форми комунізму. Але, за іронією долі, саме ця книга змаркувала фінальне прощання Райха з партією. Того року, коли опублікували «Зраджену революцію», Райх написав нову передмову до «Сексуальних страждань молоді», в якій просив читачів щоразу, натрапляючи на іменник «комунізм», замінювати його прикметником «революційний» через «катастрофічну політичну поведінку Комінтерну впродовж останніх десяти років». (Прочитавши полеміку Троцького, він почав називати Сталіна «новим Гітлером», а сталіністів «червоними фашистами».) Натомість Райх запропонував ідею створення нової політичної, небюрократичної структури, яку назвав «робітнича демократія» і яка мала функціонувати на засадах самоорганізації, і яку багато ентузіастів розглянули, як щось схоже на анархізм.
Через рік після того, як Троцький спакував валізи до Мексики (де його згодом вб’ють посіпаки Сталіна), Райх також зіткнувся із примусовим виселенням із Норвегії. «Сморід цвілі», на який скаржився Троцький, став помітно відчутним. Фашизм перемагав у Німеччині; Росія більше не була утопією, як на те надіявся Райх: на його думку, завіса почала опускатися.
Райх глибше занурився в наукові експерименти, які, здавалося, щораз більше відображали віддаленість його поглядів та ненадійний стан психічного здоров’я. Знову ж таки, його дослідження націлювалися на виправдання версії теорії лібідо, для якої той страх наполегливо вимагав визнання. Він сподівався скористатися своїм мікроскопом, яким нещодавно розжився, аби спостерігати за «вегетативними потоками», що являлися йому під час сеансів терапії, і їх розширеннями та скороченнями на найпримітивнішому біологічному рівні, які він фіксував у звітах своїх біоелектричних експериментів.