Выбрать главу

Ніка Ваал усвідомила, що для тих, хто не знає процесу зсередини, різкий теоретичний стрибок Райха від терапії до теорії про походження життя, певне, виглядав, як «розвиток здорового глузду у нездоровий». (Коли А. С. Нілл показав Райхів звіт про його експерименти редакторові наукового журналу «Lancet», який виходив друком у Лондоні, то йому відповіли, що Райхові вчення «марні» і «що Р[айху] краще притримуватися свого власного ремесла, аналізу».){330} Але Ваал стверджувала, «ті, хто в ці роки близько контактував із Райхом, зовсім не бачили в цьому чогось нездорового. То був логічний розвиток мислення й відкриттів». Еллен Зіерстед, наприклад, відвідувала Райхову лабораторію під час однієї зі своїх подорожей до Норвегії й також у цьому переконалася:

«Він показав нам під мікроскопом докази життя, яке він знайшов. Я не дуже тямлю в цих біологічних відкриттях, але його ентузіазм був заразним, і коли я чи то сама лікувалася, чи то із кимось із моїх пацієнтів, кого починала лікувати, пересвідчувалася в правдивості його вчень про м’язову броню та вегетативні потоки, я інтуїтивно відчувала, що Райх на правильному шляху в його біологічній праці».

Райх показав свої біони Альбертові Фішеру, голові заснованого фундаціями Рокфеллера та Карслберга Інституту біології Копенгагена, який, на його думку, просто очманіє від його відкриття. Після зустрічі Фішер сказав Леунбаху, контроверсійному підпільному акушеру, що все, що Райх там бачив, було броунівським рухом, і що Райх, женучись за «старими казочками», які ще Пастер писав, був «вигадником»{331}. Райх сподівався, що Фішер відрекомендує його на грант, на який він згодом подаватиметься до Фундації Рокфеллера в Парижі й отримає відмову{332}.

В університеті Осло Лейв Крейберґ, професор патологічної анатомії, та Торстейн Тьйота, професор бактеріології, також відхилили Райхові заяви. Як і Фішер, вони спростували його відкриття про прості бактерії, що з’являються через повітряну інфекцію або ж через броунівський рух. Крейберґ пізніше ще додасть, що Райх знав про анатомію та бактеріологію менше, аніж студент-першокурсник медичного університету. Коли Райх проігнорував цю критику і 1938 року опублікував працю «Біонні експерименти», в якій стверджував, що відкрив секрет «першого життя», то пізнав лавину критики, що зійшла на нього.

* * *

Попри населення читачів у лишень три мільйони людей, преса в Норвегії була гіперактивною; одна лише правляча Лейбористська партія публікувала тридцять п’ять щоденних газет і з дюжину щотижневиків{333}. Між вереснем 1937-го та осінню 1938 року більш ніж сотня статей, які дискримінували Райха, були опубліковані в друкованих засобах масової інформації країни — Райх пізніше називатиме цей період, через який він і поїхав з Європи, «Норвезькою кампанією».

Кампанія розпочалася, коли науковці, від яких Райх вимагав підтвердження його біонних експериментів, опублікували засуджувальний звіт, де спростували його заяви про відкриття витоків життя. У консервативній газеті «Афтенпостен» Лієв Крейберґ, якого Райх пізніше звинуватить у фашизмі, стверджуватиме, що Райхову візу, яка мала закінчитись у лютому 1938-го, поновлювати не варто:

«Якби стояло питання про передання доктора Райха до гестапо, тоді б я перечив цьому, але якщо є можливість позбавитися його пристойно, то це точно найкращий варіант. Більш ніж мільйон нещасних біженців сьогодні стукають у наші двері, і ми маємо причину бути милосердними до них. Однак мені видається сумним те, що ми приймаємо й таких, як доктор Райх. Віза доктора Райха — це перешкода для тих із нас, хто хотів запровадити в державі політику відкритіших дверей для біженців. Саме такі люди, як він, несуть часткову відповідальність за створення проблеми із біженцями… через свою недбалість»{334}.

Заступився за Райха Сігурд Гоель: «Відколи це стало злочином проводити собі біологічні експерименти, навіть якщо вони, зрештою, виявляться дилетантськими? Відколи це те, що людина позиркує собі в мікроскоп, не будучи при цьому вченим-біологом, стало причиною для депортації?». (Більше того, Райх публікувався німецькою, що звужувало норвезьке коло читачів до маленької вибіркової групи людей.)