Можна уявити Райха, який, щойно прибувши, споглядає ідеалізовані Сполучені Штати із Футурами, зачарованого утопією, яку йому демонструють, і мріє про людей, які б могли жити в ній. Чи здавалася вона йому вільною від неврозу та захворювань, населеною сексуально-лібералізованими індивідами?{373} Що він придумав собі із космічних й атомних променів, які йому, мабуть, здавалися радше не енергією майбутнього, а оргонною енергією, яку він винайшов? Коли поїздка завершилася, вагонетки привезли відвідувачів атракціону на повномасштабний макет звичайнісінького міського перехрестя, яким американці ходитимуть через двадцять років. Раптово відвідувачі атракціону опинялися у весні 1960 року: час зародження декади, основними рушіями якої буде суспільство, яке так і не оговталось від шокових ідей та поглядів Райха, — світ, про настання якого 1939 року ніхто й підозрювати не міг. При виході з рухомої платформи людям роздавали синьо-білі жетони, на яких було гордо написано: «Я БАЧИВ МАЙБУТНЄ».
Коли перший і єдиний у своєму житті раз — 1909 року — Фрейд навідався до землі, як він їх називав, «доларових варварів», американці видалися йому неможливими соромітниками. Він писав Юнгу, що в нього не було «часу на лібідо», і в листі до аналітика Флойда Делла доктора Сем’юела Таннебаума скаржився на чеснотність Америки, лементуючи «про надмірну строгість американської непорочності»{374}. Однак на той час, коли у Фрейдів «антирай» приїхав Райх — рівно через тридцять років — Альфред Кінзі, 44-річний професор зоології з університету Індіани, уже розпочав збір інтерв’ю для свого монументального дослідження явища американської сексуальності, яке у найменших й найбільш контроверсійних деталях задокументує усю розпусту країни, що повзає набагато нижче свого манірного екстер’єру.
У червні 1938 року Кінзі, експерт з вивчення оріхотворок (зібрав понад мільйон представників виду), почав викладати дисципліну, яку в університетській програмі вигадливо називали «шлюбним курсом». Вирісши суворим парафіянином християнсько-методистської церкви, ще й під гнітом постійних залякувань батька пуритана, Кінзі колись також був таким же наївним й невинним, якими і бачив своїх теперішніх учнів. Він розказував своїм друзям, що його власний брак сексуальної освіти віддав його на поруки страху та відчуття провини, й він зробив це своєю місією — виправляти цю проблему в майбутніх поколіннях. «У розкутому суспільстві, — Кінзі починав уроки шлюбного курсу, посилаючись на острови Тробріан, — дванадцятирічний знатиме усю біологію, яку мені необхідно читати вам у вигляді формальних лекцій»{375}. Кінзі пропонував безпосередній, графічно ілюстрований опис сексу. Курс, який він читав, назвали «клас злягання».
Кінзі одружився з першою дівчиною, з якою зустрічався, студенткою-хіміком Кларою МакМіллен. Вони познайомилися на пікніку, який, невдовзі після його приїзду до Блумінгтона, організувала кафедра зоології (він дав їй кличку Мак; вона ж його звала Прок, скорочено від професор Кінзі). Обидвоє були незайманими, коли одружилися, й разом народили чотирьох дітей. Кінзі, як писав його біограф Джонатан Ґаторн-Гарді, «вважав, що найкращим способом продукувати добре пристосованих до життя у цьому світі дорослих — це ростити дітей, які не відчували вини за свою сексуальність». Нудизм, писав Кінзі в листі до друга 1934 року, в якому йшлося про дві книжки стосовно руху нудистів, «це здорова складова виховання наших дітей та їх освіти». Уже незабаром батьки, які навчалися на шлюбному курсі Кінзі, почали отримували поради не намагатися заборонити чи запобігти тому, щоб діти вільно пізнавали та вивчали свої тіла. Більш того, їх заохочували відкрито говорити про сексуальність перед дітьми, «вводити такі розмови до звичайного діалогу за вечерею чи ж простого повсякденного спілкування».
Проводячи досліди для шлюбного курсу, Кінзі дивувався браку наукової літератури про секс, що була б у відкритому доступі — здебільшого то був, як він казав, «маскарад моралі у костюмі науки». Збираючи сексуальні історії та розповіді пересічних людей, він хотів заповнити цю пустку і створити чіткіший обрис сексуальних звичаїв нації. У «Модернізації сексу» історик Пол Робінсон описує техніку опитування, яку Кінзі застосовував до своїх респондентів, як «його найбільш блискуче творіння, автентичний прояв винахідливості, в якому кожен кусень сексуальної інформації, що містився в пам’яті, витікав із суб’єкта вже за дві години». Кінзі задавав від 350 до 521 запитань (перше запитання чітко сексуального характеру він ставив через 20 хвилин) і, використовуючи унікальний таємний код, вираховував, що мав здатність сконцентрувати те, що мало б зайняти 20–25 сторінок тексту, на односторінковій табличці. То була, як коментував його колега Пол Ґебхард, дивовижно «компактна, ефективна (і, як для неофіта, диявольська) система».