Кінзі доволі таки свідомо і за своїм вибором не проводив моральних оцінювань своїх суб’єктів і гарантував їм цілковиту конфіденційність: він уникав евфемізмів, утримував зоровий контакт і вистрілював питання за питанням, користуючись при цьому методом очної ставки задля оцінки достовірності наданих йому даних. «Ми завжди допускаємо можливість чиєїсь участі у будь-якому виді сексуальної активності, — писав Кінзі про свою техніку, яка скидала тягар відхилення від відповіді прямісінько на суб’єкта. — Відтак починали ми завжди з того, що запитували, коли вони вступали у той чи інший вид сексуальної активності». Психолог Френк Біч, який був одним із опитаних Кінзі, розказував: «То не були питання штибу “чи ви коли-небудь?”, то були питання “коли ви останній раз кохалися із свинею?”. Ви відповідали: “Ніколи!”. Окей, але якщо ви все-таки були свинолюбом, то потрапляли до нього на гачок» (Кінзі встановив, що 17 % сільських фермерів мали досвід скотолозтва).
Кінзі, як і Райх, хотів змінити суспільство і збирався зробити це, надавши емпіричні докази того, що мораль і реальність існують в інших вимірах. Наскільки мені відомо, ці двоє ніколи не зустрічалися, але точно переписувалися; 1943 року вже за декілька місяців після видання англійської версії «Функції оргазму», Кінзі у рамках наукового обміну надіслав Райхові запит на отримання примірника (також він підписався на новозаснований Райхом «Журнал сексуальної економіки та оргонних дослідів»), включно з однією з його статей про гомосексуальність. Перегортаючи сторінки висланої йому книги, Кінзі знаходив у тексті щораз більше підтверджень тому, що сексуальні крайнощі — це буденна реальність. Тож зоолог почав поділяти Райхове вознесіння оргазму і його віру в наслідки, які за собою несе сексуальне обмеження. Багато в чому вони сходилися: надихнувшись Райховою діяльністю, Кінзі упорядковував каталог різновидів оргазму (у своїх статистичних схемах він рахував лише ті випадки, що вели до оргазму), суперечив утриманню, стверджував, що мастурбація була і корисною, і необхідною для зняття нервового тиску, і притримувався думки, що існували «соціальні цінності, яких потрібно набувати в заняттях передшлюбним сексом». Для Кінзі, як і для Райха, секс містив у собі утопічну можливість, і він слідував за Райхом, вважаючи, що мораль вікторіанської епохи, яка засіла в Америці XX сторіччя, затаїлася в ній, аби душити цю країну.
За вікном було літо 1939-го, а Кінзі зі своїми питаннями про секс уже дістав 350 людей; більшість з них — студенти університету. Проте цих однакових «дитячих балачок», як він зневажливо їх називав, йому було недостатньо, тож він почав їздити до Чикаго, що за 200 миль від нього. З собою Кінзі брав свою наукову клептоманію, яка була властива і його першим польовим вилазкам у рамках дослідження оріхотворок у тому ж районі країни: він збирав від 5 до 7 історій на день, багато з яких походили з уст членів міської субкультури геїв — через декотрих його інтерв’юерів, писав він із захопленням своєму колишньому випускнику, пройшло по дві, а то і по три тисячі партнерів. «[Мене] носило по геловінських вечірках, тавернах, клубах і тому подібних раутах, і було б просто неймовірно, якщо б таке творилося в усьому світі», — писав він. Закінчувався 1940 рік, а Кінзі уже назбирав 1692 історії про секс. Кошторис такої оперативно-журналістської діяльності зупинився на позначці 1000 доларів на рік, і це становило п’яту частину його річного заробітку.
1941 року Кінзі перестав викладати шлюбний курс, який, здавалось, хоч і був популярним серед студентів, але не давав спокою багатьом його колегам. Турман Райс, член медичної школи, який раніше був відповідальним за сексуальну освіту в університеті, лобіював заборону курсу Кінзі і скаржився на порнографічну суть ілюстрацій, що супроводжували його лекції, зізнаючись, що «один із слайдів навіть дещо завів мене». Асоціація християнських служителів написала петицію до Германа Веллса, президента університету, із вимогою зупинити викладання курсу, і Веллс змусив Кінзі обирати між викладацтвом та збиранням сексуальних історій. Через три роки після початку шлюбного курсу Кінзі вирішив закинути двадцять літ праці над вивченням оріхотворок (до якого він почасти мріятиме повернутися, але так ніколи цього і не зробить) й повністю присвятив свої таксономічні знання царині дослідження сексу.