Однак те, що Райх сприймав як радикалізм Фрейда, він поніс туди, куди могли піти лише декілька психоаналітиків. Уже місяць як не стало Фрейда, а Райх і далі сидів у своїй клітці і все ще бачив, як його руки миготять голубим. Він сказав Теодору Вульфу (Райх пише про це у своєму щоденнику), що тоді вважав себе величнішим за Фрейда: «Я взагалі-то відкрив життя, — писав Райх. — Це справді неймовірно. Я — лиш нікчема, не науковець, сексуальний мерзотник в очах буржуазії, — зробив відкриття сторіччя»{379}.
У жовтні 1939 року Райх зустрів Ільзе Оллендорф, 29-річну розлучену подругу Гертруди Ґаасланд. Райх описував її: «Розумна, красива й тіло у неї таке, що нагадує мені Ельзу. Тільки вона — брюнетка»{380}. Райх, як розказувала сама Оллендорф, «справив на неї дуже сильне враження, і вона навіть дещо побоювалася його… Той його образ, що складався із сивини волосся, рудуватого відтінку шкіри і того білого пальто, збивав з ніг. Він показав мені лабораторію, будинок й запросив на келих вина»{381}. У своєму щоденнику Райх написав, що зустріч поклала кінець «шести жахливим тижням утримання від сексу, які переривалися вдаванням до крайнощів», — через нестачу сексу, як він писав, він почувався «млявим і злим»{382}.
На Різдво того року Оллендорф переїхала до Райха. Вона була на восьмому тижні вагітності, і Райх наполягав, аби та зробила аборт, адже боявся, що дитя відволікатиме його від досліджень. Вона стала Райховою (безоплатною) секретаркою, лабораторним асистентом, а згодом і третьою дружиною (Райх вносив до списку і свої семирічні відносини із Лінденберґ, які він власне сприймав як шлюб){383}. Оллендорф відповідала за утримання уражених раком мишей, яких Райх тепер тримав у своєму підвалі, де їм, намагаючись знищити пухлини, вколювали ПІГР-біони. «Райх був вимогливим виконробом, — Оллендорф пригадує їхнє спільне життя у ізоляції. — Кожна деталь про перебіг лікування має чітко й ясно відображатися у звітах… Часом мені здавалося, що усім нашим життя керував секундомір»{384}.
Левову частку свого часу Райх тепер присвячував тому, що намагався добитися отримання загадкової радіації, яку виділяли ПІРГ-біони. Він змайстрував маленьку обшиту металом дерев’яну коробочку, до якої спереду причепив збільшувальне скельце, аби вгледіти «сині рухомі випари й яскраві, жовтаво-білі лінії й крапки світла», які видавали поміщені всередину коробочки бактеріальної культури. Годинами він просиджував у підземеллі, відслідковуючи шляхи блукаючої радіації. Однак, навіть коли він спустошив, провітрив і продезінфікував свою коробочку, радіаційні явища все ще лишилися, і його це бентежило. Видавалося, що, скоріш за все, зовсім не біони виділяли ці енергетичні потоки. Чи, може, це все було витвором його уяви, як і стверджували усі фізики, в яких він консультувався в Осло?
Влітку 1940 року Райх та Ільзе Оллендорф втекли від Нью-Йоркської спеки і поїхали в місячний туристичний похід до озера Музлукмегантік, що на півночі штату Мен (віддалений регіон, вкритий соснами, березами і помірними горами), який нагадував Райхові Норвегію{385}. «Війна, — писав він до Єви Райх у Нью-Йорк, — емоційна чума людства — і увесь притаманний їй бруд тут здаються такими далекими, що практично неможливо повірити, що через два тижні ми знову повернемося до цього всього»{386}. Вони винайняли маленьку хатинку з брусу, в якій не було електрики, що віддалено височіла прямісінько на урвищі скелястого узбережжя озера (доступ до більшості таборів відпочинку на озері обмежувався чіткими табличками: «ТІЛЬКИ ДЛЯ ХРИСТИЯН»). Райх трактував їхні з Ільзе тиняння як щось на кшталт польового виїзду; здавалося, що пейзаж, який відкривався перед ними з їхнього тимчасового помешкання, чимось провокував у Райхові раптові спогади такого ж дивного візуального явища, яке він спостерігав у своєму підвалі під час останніх днів, проведених в Європі.
Коли Райх подивився на нічне небо крізь підзорну трубу, то в темних клаптях поміж зір побачив «ритмічне, хвилеподібне миготіння», де-не-де перерване «яскравими спалахами у формі ліній й цяток». Лупа, прикріплена до труби (що разом створювало прилад, який той назвав органоскопом), давала змогу краще розгледіти кометоподібні обриси, що витали небом, підтверджуючи: йому не привиджувалося, вони й справді там були — у космосі. «Раптом, моя коробочка стала не такою вже й загадковою, — Райх писав про своє просвітління, яке пояснило, чому він бачив сині випари, спіралі й крапки у своїй оргонній коробці навіть без ПІРГ-біонів». Оргонна енергія, яку він відкрив і яка збиралася в його клітці Фарадея, насправді була всюдисущою.