Райх вважав, що коли людина сідала до камери голою (як він радив) і її огортала оргонна енергія, між системою сконцентрованого оргону (що був у 3–5 разів насиченішим, аніж у звичайному повітрі) та оргоном, що містився в тілі людини, відбувалася певна реакція. Він називав цю інтеракцію, що сповнює життям, «оргонною ілюмінацією» і порівнював її із злиттям енергетичних систем двох людей під час сексуального контакту або ж енергії дитини та матері під час годування грудьми. Ми маємо справу, запевняв Райх, із «сексуальною енергією», і хоча пізніше він відмовлятиметься від цього, віддаючи перевагу наголосові на загальній користі для здоров’я, тоді він стверджував, що, отримавши заряд від приладу, можна було відчувати «сексуальне збудження»{390}.
«Ми поставили її в підвалі, — Ільзе Оллендорф згадує про те, як її закривали в камері, — і я пам’ятаю те відчуття захоплення, що сповнювало нас, коли ми усі по черзі сиділи в ній, перед тим вимірявши температури наших тіл. Показники термометра справджували Райховий прогноз на те, що в акумуляторі вона підніметься». (Машина не функціонувала як карцер для тепловиділення; підвищення температури фіксувалося навіть у порожньому акумуляторі.) Райх також встановив, що усі піддослідні відчували солоний смак, коли висовували свій язик хоч на дюйм чи менше поза першу внутрішню стінку камери. Також вони відчували поколювання та тепло, коли робили те саме із долонею; пересидівши в акумуляторі, суб’єкти стверджували, що відчували нудоту та запаморочення, і як засіб від цього Райх приписував перебування на свіжому повітрі. Часові рамки перебування в акумуляторі різнилися в індивідуальному порядку. Обмежені, «інертні індивіди» інколи потребували тижнів, перш ніж їхнє біоенергетичне поле зарядиться достатньо для відчутного ефекту, тоді як «сповнені життям» люди отримували передозування вже після перших півгодини в приладі.
Про свою камеру Райх виплітав такі екстраординарності, що навіть ця примітивна штуковина видавалася футуристичним приладом — одним із тих, про які мріяли відвідувачі Світового ярмарку. Він вважав, що, заряджаючись оргонною енергією, людина покращувала свій імунітет й підсилювала здатність організму боротися із захворюваннями: від раку до варикозу та псоріазу. «У все це стає ще важче повірити, — писав Райх про свої цілющі обіцянки, — коли людина осягає, що акумулятор не містить вишуканих компонентів, дротів, кнопок чи моторів». Райх подавався на патент на свій акумулятор оргонної енергії вже на початку наступного року, але так його і не отримав. Урядовий посадовець, що займався видачею патентів у Вірджинії, скептично відписав Райху: «Хочете, аби я став вигнанцем й щоб з мене усі сміялися?»{391}.
За місяць до Райхового приїзду до Америки угорські фізики Ліо Сілзард та Едвард Теллер відвідали Альберта Ейнштейна в його літньому сховку на Лонґ-Айленді. Вони навантажили його моральною дилемою, яка змусить Ейнштейна переглянути його тривку відданість суспільній позиції ненасильництва: Ейнштейна повідомили, що берлінські науковці запасаються ураном й експериментують із ядерними ланцюговими реакціями, що дасть їм змогу створювати супербомби. Колеги Ейнштейна спонукали його написати президентові Рузвельту й закликати його вступити в цю гонку смертоносних озброєнь.
Ейнштейн погодився. Його лист до президента попереджав політика, що науковці із його aima mater, Берлінського інституту Вільгельма Кайзера, проводять експерименти із ядерними ланцюговими реакціями, і що тепер вони зайняли роль монополістів у сфері видобутку урану із шахт у колишній Чехословаччині. Допоки Америка не назбирає стільки ж урану, аби стати спроможною змагатися з ними, радив він, Німеччина матиме непереборну перевагу в гонці й буде на крок попереду у виробництві «надмірно потужних бомб»{392}.