Того року, коли Райх уперше зустрів Фрейда, один із Фрейдових учнів щойно було вкоротив собі віку, одночасно повішавшись й застреливши себе. Передсмертна записка Віктора Тауска адресувалася Фрейду. «Немає у мене меланхолії, — йдеться в ній. — Моє самогубство — найздоровіший, найпристойніший вчинок мого неуспішного життя». Тауск був учнем Фрейда, який відмовився аналізувати його, відправивши до Гелен Дойч. Коли Тауск помер, його есе «Біля витоків “Машини впливу” у шизофренії», яке з того моменту входить до когорти класичних праць з психіатрії, лише опублікували. Райх зустрів Фрейда того ж року, й часто припускають, що він зайняв у психоаналітичних колах саме звільнене Тауском місце. 1923 року Райх виступив із доповіддю на зустрічі Віденського товариства психоаналітиків, у якій йшлося про інтроспекцію в пацієнтів-шизофреніків і в якій Райх підтверджував безліч вишуків Тауска.
У своїй статті Тауск описував вишукані механічні засоби, які параноїдальні шизофреніки винаходили у своїх уявах, аби пояснити свою ментальну дезінтеграцію. Коли кордони між світом зовнішнім та розумом шизофреніка ламаються, переконував Тауск, пацієнт почасти відчуває, що його переслідують «машини дивної натури», які, скоріш за все, працюють на радіохвилях, телепатії, рентгенівських променях, невидимих дротах чи то інших незбагненних силах. Також, як вони вірили, машинами керували вороги, які використовували їх як інструмент тортур та контролю свідомості, й вважалося, що ці «водії» здатні імплантувати й вирізати ідеї та почуття, та навіювати біль на відстані. Пацієнти зазвичай закликають усі сили, відомі технологіям, аби пояснити незрозумілі принципи роботи цих машин. Однак вони завжди переступають через спроби надати зв’язну версію їхньої функції: «Усі відкриття людства, — запевняв Тауск, — розглядаються як такі, що не в змозі адекватно пояснити незбагненні сили цієї машини».
Машини впливу характеризуються своїми проблемними винахідниками та хитромудрими конструкціями, що складалися з «коробок, кривошипів, важелів, коліс, дротів, батарей тощо». Інколи ці прилади вважалися їхнім відображенням, двійниками, підсвідомими відтвореннями їхніх фрагментованих тіл, а якщо ще точніше, то їхніх сексуальних органів. Аби пролити світло на витоки цього шизофренічного марення, Тауск розповідав казку із нещасливим кінцем про Наталію А., 31-річну колишню студентку кафедри філософії. «Впродовж останніх шести з половиною років, — писав він, — її переслідував її двійник, який прийняв форму витягнутого саркофага; торс був відкритим, мов кришка труни, і обшитим зсередини вельветом чи то шовком — так, аби на його темному тлі було видно внутрішні робочі процеси машини, які складалися із батарей, що за задумом слугували внутрішніми органами». Вона думала, що моторошний прилад, який маніпулював нею, функціонував на засадах телепатії і що керував ним її ревнивий прихильник, один із її старих професорів з коледжу; коли він вдаряв машину, вона відчувала біль, коли труцькав геніталії саркофагу, вона відчувала приплив збудження.
Тауск вважав, що всі машини впливу на певному рівні були двійниками своїх жертв, нарцистичними віддзеркаленнями, які з’явилися в уяві своїх винахідників. Машина, яка, здається, завжди контролює пацієнта, була втіленням власного відчуття відчуження шизофреніка від його чи її тіла і водночас божевільною спробою запобігти цьому. Аналізуючи Наталію А., Тауск зауважив, як машина переставала її відображати. У її описах двійник втрачав ясність та виразність — він скинув усі свої людські риси, ставши суто механічним. Але, як стверджував Тауск, усі машини всіх шизофреніків були не лише фікціями, що не піддаються розшифруванню, але й тангенціальними версіями їх самих. Якими б механічно ускладненими вони не були, Тауск вірив, що усі ці конфабуляції колись та й були двійниками пацієнтів, але з плином часу неминуче губилися в зубцях та шестернях.
В американському виданні «Функції оргазму» (1942) Райх вихвалював есе Тауска за його психологічні інсайти: «Аж допоки я не відкрив біоелектричне збудження, що криється у вегетативних потоках, я розумів це питання неправильно, — писав Райх. — Тауск був правий: саме власне тіло пацієнт-шизофренік сприймає як те, що його переслідує. Я можу додати до цього, що він не здатен упоратися з вегетативними потоками, які прориваються крізь нього. Хвороба змушує сприйняти їх як щось чужорідне, що належить зовнішньому світові і діє зі злим задумом».