Вилисіла макітра, щоката мармиза, акуратні вуса, костюм у тоненьку смужку, короткі гетри під штанами та метелик — у такому образі Перлз виглядав так, наче в його тропіках стрілки годинників позицій не міняли. Абсолютний стереотип європейського емігранта-аналітика: він, проходячи вулицями Гринвіч-Віллидж зі своїми новими знайомими, скоріш за все, привертав до себе добрячу увагу на шляху до зустрічі зі своїм маловірогідним союзником.
Ґудмена, який про Перлза знав небагато, заінтригувала зустріч з одним із побратимів Райха ще часів Старого Світу, й він палко розпитував про дні Секс-Полу. Щойно Перлз освоївся (в обшарпаній квартирці без гарячої води у верхньому Іст-Сайді, навпроти броварні Джейкоба Рупперта), Ґудмен одразу ж повів його знайомитися з декотрими з найшанованіших представників нью-йоркської богеми: музикантами та письменниками-авангардистами, як ото Джон Кейдж та Джеймс Ейджі; засновниками Живого театру, анархістами Джуліаном Беком та Джудіт Маліною; ну і Дуайтом МакДоналдом, найгучнішим із інтелектуалів Нью-Йорка. Багато пацієнтів прийшли до Перлза саме з цих кіл. Через три тижні практика Перлза процвітала (його дружина Лора і двоє їхніх дітей змогли приїхати до нього осінню 1947 року).
Райх мав великий вплив на правила сексуальних ігор пари, на те, як вони ставилися до вільних стосунків, та на їхню відданість бажанню розширювати ліміти сексуального задоволення. Тож Перлз, якого аналізував сам гуру, легко вписався в цей світ Райхових адептів; у віці 53 років він став учителем на заміну. Доволі розкутий як аналітик, він, можна сказати, видавав тому богемному угрупуванню певну ліцензію на життя, що насичене емоціями, навчаючи їх, що немає нічого поганого в тому, щоб випускати свої почуття назовні й виражати «автентичних себе», що особиста трансформація була тим самим, що і зміна суспільна.
Перейнявшись модою на екзистенціалізм (1946 року Сартр та Камю один за одним здійснили добре розрекламовані подорожі до Нью-Йорка), Перлз вважав, що аналітикам варто намагатися виховувати «особистостей унітарних, які не потребують захисту й не бажають відчуття небезпеки, але їхні життя при цьому сповнені щирості й спонтанності»; інтегрованих особистостей, казав він, «буде достатньо, аби людство не вимерло». Але додав, вказуючи на парадокс, який Ґудмен виділив у своєму есе: «Чи може по-справжньому інтегрована особистість функціонувати у роздрібненому суспільстві?». Терапія, як він собі її уявляв, породжуватиме героїчних покидьків суспільства, а усе особистісне уже розглядатиметься як політичне.
Перлз кокетував із багатьма дисидентськими угрупованнями психоаналітиків Нью-Йорка, але так до жодного з них і не долучився. В автобіографії він написав, що його якось запросили викладати майбутнім аналітикам, але він не погодився, адже це вимагало від нього ступеня доктора медицини за американським освітнім стандартом. «Я відмовився пристосовуватися до суспільства, яке не було того варте», — пояснював Перлз, догоджаючи поглядам Ґудмена. То був так званий «золотий вік психоаналізу», і Перлз плекав амбіції започаткувати власну школу; він запропонував Ґудмену 500 $, аби той переклав 50-сторінковий манускрипт, який він написав (начерк праці «Ґештáльт-терапія» (1951)), читабельною англійською.
Хоча він й закидав, що розрив відносин із Горні та Фроммом був суто ідеологічним, цілком можливо, що була ще одна причина для того, аби Перлз від них віддалився. Припускалося, що безсоромна звичка Перлза брататися та потім спати з тими, кого він аналізував, могла бути важливим фактором: одна товаришка пригадала, що «за те, що він спав зі своїми пацієнтами, його нагородили жахливою репутацією», хоча стверджувала, що «зустрічала багато пацієнток, які спали з ним і стверджували, що то був найкращий секс, який у них коли-небудь був».
«Репутація у Фріца була такою, якої ворогові не побажаєш, — згадує Дуайт МакДоналд. — Якась “шалена влада над жінками”, і це попри те, що красунчиком його й близько не можна було назвати. Його б запам’ятала будь-яка жінка. У нього була “проблема блудливих рук”». Як казав колега Перлза Еліот Шапіро: «Він не церемонився. Одразу ж брався до дій, без прелюдій».