Розенфельд помер молодим від інфаркту 1956 року, на рік швидше за Райха. «У віці тридцяти восьми, — Ірвінґ Гоу писав про Розенфельда — письменника, який колись подавав такі надії, — відійшов у вічність у самотньому ледарстві». Характеристика Розенфельда від Альфреда Казіна також твердила, що то був вигорілий невдаха, «бо ж навіть десперадос із [Гринвіч] Віллидж помітили», що він став таким. Розенфельд, писав Казін, «сидів у своїй оргонній коробочці, чекаючи звістки, Месії він чекав, ідеальної свободи та щастя, що зійде на нього у формі безпрецедентної сексуальної енергії прямісінько з неба». Але він помер, підсумував Казін, «в’язнем у своїй камері, у своїй оргонній камері».
Насправді перед смертю Розенфельд перестав користуватися своїм акумулятором, попри запевняння письменників, як-от Казіна, що власне камера його й добила. У своїй статті від 2002 року, що вийшла в журналі «Partisan Review», Стівен Зіпперштейн зауважив, що хоча Розенфельд, поїхавши доживати віку в Чикаго, свою камеру із собою взяв, але нею не користувався. Вона лежала запакована у розібраному вигляді в целофані у кутку кімнати. Роман, над яким Розенфельд працював, коли смерть уже дихала йому в потилицю, був антиутопічною повістю, що ставила під сумнів авторитарну сутність терапії за методами Райха — події в ньому розвиваються у секс-колонїї Райхового типу.
Серед робіт Беллоу, що лежать в архівах Чиказького університету, є й 800 сторінок його анульованої праці про Райха та Розенфельда — дослідження, що виявилося марним. Її позбулися як такої, що паплюжить пам’ять про людину, і Беллоу натомість написав роман «Герцог» (1964)- (Мойсей Герцог стисло передає суть Райхової соціальної позиції, коли заходиться роздумувати, «трахатися — це, взагалі-то, суспільно конструктивне та корисне діло, це є акт громадянськості».) Коротенький фрагмент його дослідження про Розенфельда було опубліковано як оповідання під назвою «Зетланд: Опис характеру й поведінки від свідка». Але цих кілька сторіночок проводять читача лише коротким відрізком його життя: від не за віком розвинутого дитяти Зетланда, який живе в Чикаго і читає Канта, до моменту, коли він закинув свої філософські Ph.D-студії в Колумбійському університеті, прямуючи стрімголов до Віллидж, аби почати там богемне життя літератора. Втім, навіть у цьому коротенькому нарисі Беллоу розказав про декілька орієнтирів з життя свого персонажа (і про оргонну камеру), які сам автор осягне згодом. «Живучи в буді, — Беллоу пише про відірваного від життя Зетланда, — він обіймав увесь Всесвіт».
Беллоу вважав свого друга жертвою Нью-Йорка. «Він прийшов захопити це місто, а сталося навпаки, — Беллоу розповідав Філіпу Роту, — його визначний дар письменника так і не дозрів у Нью-Йорку, — продовжував Беллоу, — він став прихильником колишнього Фрейдівця Вільгельма Райха. В жодному іншому американському місті такого б не сталося. Айзеку знадобилися роки, аби позбутися Райхового впливу. Можна сказати, що це важке ідеологічне випробування приїхало за ним з Відня до Нью-Йорка, — підсумовував Беллоу. — Ось усе це його і згубило».
1945 року Аллен Ґінсберґ та Джек Керуак навчалися в Колумбійському університеті й жили в помешканні на 115-й Вест-стрит, власницею якого була Джоан Воллмер. Керуак, здоровило, який отримав футбольну стипендію, відгукувався про Ґінсберґа, як «он той кволий єврейський малий в окулярах у роговій оправі та з непропорційними вухами, що стирчать урізнобіч… з вогником у темних очах». Обидва були задіяні в короткій, але дивакуватій афері. Їхній товариш Вільям Берроуз жив неподалік на Ріверсайд-драйв, і після того, як вони звели його із їхньою домовласницею, він переїхав до них. Сухорлявий та довготелесий Берроуз був більш ніж на десять років старшим за Ґінсберґа та Керуака, й уже, здавалося, як пригадував Ґінсберґ, перші борозни старості прорізалися на його чолі». Молодики співали йому дифірамби, як писав Ґінсберґ, ніби самому «послу до імператора Китаю». Керуак вихваляв його як «останнього із фаустівців». Берроуз відповів взаємністю на комплімент, познайомивши інших членів «кола свобідних», як вони самі себе охрестили, із наркотиками, бабіями, порно, банями та Вільгельмом Райхом.