Сам Гаушка камерою ніколи не користувався, але на основі своїх досліджень Райхових книг та повторень описаних у них експериментів, він дійшов висновку, що Райхова теорія оргону була «тарабарщиною божевільного». У своєму нарисі, який також так і не дожив до публікації (але який Клара Томсон цитувала у своїй книзі 1950 року про неофрейдівців), Гаушка писав, що теорії Райха стояли на «межі шизоїдного буття»; Райх знайшов «мільярд амебоподібних осіб, які б наслідувати [його] еґо, яке потрохи розпадалося»{447}.
Цитуючи Райха, Гаушка написав, наповнивши свої слова сарказмом: «Я й не знав, що так багато ракових клітин мають хвіст та плавники, ще й до того рухаються, як риба. Можливо, вони відчайдушно косять під сперматозоїдів, бо ж рак, згідно з твердженнями Райха, є безпосереднім наслідком статевого застою та браку задоволення». Райхові постулати він спростував під час проведення власних дослідів на мишах. Гаушка стверджував, що 70 % жіночого виводка, що уже спарювались, померли від раку грудей, коли ж у незайманих мишей рак розвинувся лише у 5 %. Відтак він постановив: «Сексуальний застій не спричиняє росту пухлин, а радше протидіє йому; але я ще не певний того, що варто дозволити цьому відкриттю спокусити мене рекомендувати цілій нації вдатися до целібату як до засобу профілактики раку».
Гаушка вважав, що Райх щиро вірив у те, що говорив: «Якщо б Райх був шарлатаном, але скоріш за все це не так, то ніколи б не нафантазував собі цього книжкового страхіття. Яка жахлива трата ентузіазму та недоцільне використання наукової допитливості! Яке ж класичне самодурство, що однаковісінько здатне дурити й інших!».
Однак, якщо Брейді сподівалася, з’єднавши анархістів з Райхом, виставити їх на посміховисько, то такий стратегічний хід вийшов їй боком: попри вербальну підтримку важливих кренделів, таких як Рексрот та МакДоналд, чорний піар, якого зазнав Райх, лише навернув до його ідей ще більше людей. Генрі Міллер розказував, що до Біґ-Сур приїхало чимало народу, заявляючи: «Я приїхав(ла) долучитися до культу сексу та анархії». Елзворт Бейкер у своїх мемуарах «Мої одинадцять літ із Вільгельмом Райхом» писав: «Поява статей про емоційну чуму лише посприяла поширенню людського інтересу… телефон практично не змовкав».
28 серпня 1947 року Чарльз Вуд, інспектор Управління продовольства та медикаментів штату Мен, несподівано завітав до Оргонону, Райхових володінь у Мені, які так назвали в честь того, що саме там Райх за декілька літ до того відкрив оргонну енергію. Вуд проїхався всіяним кущами чорниці під’їздом до будинку, що розтягся на півмилі, минаючи написані від руки таблички, що вторили «Вхід заборонено», «Заборонена зона» та «Вхід лише за попередньою письмовою домовленістю». Ільзе Оллендорф вийшла з навчальної лабораторії, аби зустріти його урядовий транспорт та донести до гостя, що Райх ні з ким не зустрічається без попередньої домовленості. Коли Вуд показав їй своє посвідчення, вона повернулася досередини, аби порадитися зі своїм чоловіком, і Райх вийшов.
«Докторові Райху, — як говориться в подальшому рапорті Вуда, що зберігається в архіві УПМ у Вашингтоні, — п’ятдесят років. Під час мого візиту розмовляв із німецьким акцентом і був одягненим у синю робу та в робочу сорочку. Привітався зі мною доволі сердечно». Коли Райх запитав Вуда, звідки він дізнався про камеру, той сказав, що друг надіслав йому статтю Брейді. Райх поскаржився на її «червоно-фашистське» походження й назвав її «гнилою» та «сучою»{448}.
Вуд приїздив, щоб розвідати, чи акумулятор можна віднести до класифікації медичних приладів й, відтак, передати під юрисдикцію УПМ: усі медичні чи лікувальні прилади, що продавалися в рамках міжштатної торгівлі, повинні були проходити сертифікацію в УПМ. Союз споживачів відіграв важливу роль у тому, щоб 1938 року було прийнято «Акт про продовольство, медикаменти та засоби косметичного догляду». То був один з останніх законів, прийнятих у рамках Нового Курсу Рузвельта. Як один суддя роз’яснював суть Акту: «Призначення цього закону — захищати людей, переважна більшість яких — це байдужі, немислячі та легковірні, які, купуючи товар, не зупиняються, щоб проаналізувати його». (Вуд уже працював над справою Гоксі, допомагаючи у зборі доказів проти Гаррі Гоксі, який продавав настояний на травах лікувальний засіб із темним забарвленням, який, за його словами, міг вилікувати від раку.)