Лія Лазкі, яка з Райхом працювала в мобільній клініці у Відні, тепер уже практикувала психоаналіз у Нью-Йорку і якраз у часи ОРАЯРу наважилася на поїздку до Мену, аби провідати свого давнього товариша. 1940 року, коли її запросили випробувати оргонний акумулятор, прилад приємно вразив її, а Райхові теорії про рак зуміли переконати у своїй доцільності; тоді, на Райхову превелику потіху, їй не лише було дуже гаряче: вона стверджувала, що, провівши в камері 15 хвилин, також бачила синяве миготіння. Але у Мені, коли Райх провів їй екскурсію Обсерваторією, Лазкі зробила висновок, що його описи нещодавніх тамтешніх подій однозначно підпадали під класифікацію тотальної параної та ілюзорності. Райх писав по дві-три картини на день, і результат його творінь, на думку Лазкі, був «абсолютно шизофренічним». Вона вмовляла його: «Віллі, в ім’я нашої дружби, звернися по допомогу!». «До кого?» — запитав Райх. Лазкі порекомендувала свого колегу доктора Гаймана Спотніца, який вірив, що шизофренію можна вилікувати, і сподівався стати першим, хто знайде ліки від неї{467}. Райх розреготався і сказав, що сам собі лікар. За словами Лазкі, «після цього випадку у нього розвинулася гостра форма неприязні до неї».
Аби дізнатися межі поля поширення СОЕ, Райх почав подорожувати місцевістю, знімаючи покази приладів: ночував у наметі або в машині, ніколи не залишаючись на одному і тому ж місці більше аніж на дві ночі. Він помітив, що каміння по усій території почало чорніти (фізична ознака зараження), і обводив чорні закопчені крапки червоним олівцем, намагаючись провести розрахунки моделі, за якою ці позначки поширювалися по камінню. Райх звав цю чорну речовину «дьогтевий ОР» або ж «чорний ОР». Час від часу він залишався з дружиною та сином у Ренджелей і принагідно заїздив до свого колишнього дому. «Декілька разів Райх повертався до обсерваторії, — пригадує Ільзе, — втрачав там свідомість, а було, що й заснув там на декілька годин, і, вибравшись звідти, мав дуже хворобливий вигляд і впадав у майже шоковий стан». Одного разу він прокинувся там від того, що увесь трясся, а з підборіддя текла кров, усе його обличчя було схоже на яскраву цинобру.
У Райха реакція на експеримент ОРАЯР, як Оллендорф писала у своїх мемуарах, «проявилася пізніше за інших». Попри його гадану стійкість до СОЕ, Райх зліг у жовтні 1951 року, втратив працездатність на шість тижнів через серцевий напад, який вважав причиною хвороби, викликаної ОРАЯР. Райх був свідомим того, що раніше він уже мав проблеми з серцем — 1949-го він пережив свій перший напад аритмії. Під час сеансів терапії з Гершковіцем Райх вручив лікареві стетоскоп і попросив послухати його грудну клітку. «Я сказав йому, що чую серцевий шум, доволі значний шум, — сказав Гершковіц, — а він просто заперечливо похитав головою». Лікарі, які після цього приходили до нього, рекомендували лягти до лікарні, але Райх наполягав, що лікуватиметься самотужки і лише оргонною терапією: один місяць він пролежав у ліжку із прикладеним до грудей розтрубчастим ливником. (На період лікування він припинив палити. Раніше ж запевняв, що якщо загалом вдихати достатньо глибоко, тютюн не нашкодить.) Тоді Оллендорф написала Бейкеру: «Він сумнівається: то хоче померти, то не хоче, то боїться смерті».
«Коли навколишній світ, здавалось, нависав над ним своїми загрозами, Райх спрямовував свій гнів на найближчих до нього людей, — Оллендорф пише у своїй книзі «Вільгельм Райх: Особиста біографія». — Мені добряче перепало і фізично, й емоційно від ефекту експерименту ОРАЯР. Я боялась. Мене також турбувала небезпека, в якій ми жили. Коли до цього всього додався ще й плід Райхової фантазії — дратівливі звинувачення у моїй нелояльності, жити стало надто складно і наші стосунки почали руйнуватися»{468}.
Після того, як Ільзе Оллендорф піддалася своїй персоналізованій формі «захворювання ОРАЯР», операцію з екстирпації матки провів хірург, який колись був Райховим пацієнтом. Після операції вона провела шість тижнів із доктором Бейкером та його сім’єю. «Я регулярно засідаю до акку, — писала вона Райху, — тож усе має бути добре». За Райховим запитом Бейкер провів для неї курс вегетотерапії і частенько звітував Райху про досягнутий прогрес, порушуючи через своє сліпе слідування наставництву Райха кодекс конфіденційності між лікарем та пацієнтом.