Схильний, як і його батько, до нападів патологічних ревнощів, Райх звинуватив Ільзе в тому, що, коли його запроторили до в’язниці на острові Елліс, вона зрадила його з Вульфом, першим його американським учнем та перекладачем. За версією Бейкера, у Райха виникли підозри, бо, коли він сидів у камері, та парочка десь разом святкувала собі Новий рік. Ільзе так напилася, що вирубалася, а Вульф заніс її на руках вгору сходами до ліжка — вона прокинулася голою, не певна, чи саме він її роздягнув.
Бейкер намагався переконати Райха, що ця інтрига була лише плодом його фантазії, у чому його завжди запевняли. На захист своєї невинності в обвинуваченнях Вульф написав Райху: «Мені прикро дивитися, як гарну жінку заганяє в могилу чоловік, що не може позбутися необґрунтованої, дурнуватої ідеї»{469}. Однак Бейкер розповідав, що Ільзе все ж зізналася в тому, що Вульф певною мірою подобався їй. Для Райха цей мисленнєвий злочин був нічим не кращим за тактильну зраду, і він, зі свого боку, врахувавши усі його миротворчі потуги, звинуватив Бейкера в тому, що той і сам спав з Ільзе. Райх сказав, що Вульф, який так йому допоміг, «не виходив на зв’язок» після проведення експерименту ОРАЯР і навмисно ігнорував його.
Згодом Райх почав чинити тиск на Оллендорф, вимагаючи розлучення, бо вважав, що це покращить їхні стосунки, і та, зрештою, погодилася. Сексуальний революціонер, який вірив у своє право на здорове статеве життя, Райх почав життя за подвійними стандартами. Він скористався часом, коли Ільзе оговтувалася після операції в Бейкерів, аби закрутити роман із 38-річною Лоїс Вайвел, своєю відданою асистенткою, яка керувала видавництвом оргонного інституту у Ренджелей. Коли Ільзе повернулася, пройшовши крізь приниження процесу розлучення, вона дізналася про його інтрижку, але залишилася з ним ще на три нещасливі роки. Вона, відверто применшуючи, описує цей час як «період інтенсивного неспокою». Вони з Пітером жили в орендованому будинку в Ренджелей, а вона продовжувала працювати асистенткою Райха в Оргононі. Райх інколи залишатиметься з ними в Ренджелей, але частіше їздитиме до зони, збираючи зразки каміння та деревини, ночуючи у своєму наметі, автомобілі та мотелях, і час від часу проводячи сповнені проблем ночі в Обсерваторії.
Ревнощі перемагали Райха, і він, аби хоч якось угамувати їх, вдавався до сталіністських методів, якими зазвичай нехтував. Ільзе пише: «Він знову і знову вимагав, аби я писала “зізнання” в тому, що відчувала страх щодо того, чим він займався, у тому, що час від часу боялася та ненавиділа його, і він збирав ці “зізнання” і закривав їх від очей інших». Вони складалися у файли і зберігалися для нащадків в Архіві оргонного інституту. Копії декількох цих зізнань та «протоколів», які Райхова дружина написала та підписала під примусом, долежали до наших днів. Окрім того, він змушував інших засуджувати її і складав власні деталізовані звіти про випадки її невірності. Райх писав, що Ільзе «дурила Бейкера, бо ж провівши сеанси впродовж декількох місяців з ним, так нічого йому не розповіла», і що «Бейкер одного разу заявив мені, що ніколи не зустрічав такої закритості характеру, як у неї». «Я користалася своїми сеансами терапії з Бейкером, щоб поскаржитися на Райха, — він змусив Оллендорф зізнатися, — наговорюючи [на Райха], замість того, щоб зізнатися у злі, що заподіяла йому».
Одного разу Пітер Райх звернув увагу батька на будинок, у якому жив менеджер «First Nation Store» — місцевого магазину округу Ренджелей, що запустило ще одну хвилю ревнивих звинувачень. До своїх архівів Райх доклав новий детальний звіт про свої підозри того, що Ільзе мала із ним роман на стороні. Немов якийсь приватний детектив, він сів на хвіст тому менеджеру і попри те, що Ільзе стверджувала, що в той час була на батьківських зборах у школі, за його вигадливою версією він бачив обриси її голого силуету в темряві магазинної вітрини. За судженням Райха, яке було детально описаним у ще одному письмовому «свідченні під присягою» його авторства, Ільзе «відчула, що не відповідає тому ідеалу жінки, яка б мала допомоги величному мужу з його ділами й відтак зрозумівши, що ідеал той — недосяжна для неї висота, їй довелося скинути його з постаменту, щоб в очах інших постати невинною та пристойною жінкою. Іншими словами, прикриваючи свою ж недовершеність, вона намагалася скинути з п’єдесталу того, кому повинна була служити».
Лоїс Вайвел, з якою Райх усе ще спав, у письмовому вигляді заявила: «Якщо вона не зможе приструнити себе, І. О., мабуть, намагатиметься зробити так, щоб про Райха думали, що він параноїк, а її мали за невинну жертву». У листопаді 1953 року Райх вніс до своєї картотеки таке: «Приклади вияву захисного механізму І. О»: «Загалом І. О. поводиться як особа, яка мріє літати високо в небі, коли ж їй і на землі цілком безпечно. Приходячи раптово до тями, вона усвідомлює, що мчить у шатлі крізь космічні терени в режимі повної РЕАЛЬНОСТІ зі швидкістю 1000 миль за годину. Вона починає кричати. Вона намагається донести до людей у шатлі, що пілот збожеволів, і коли навіть це не повертає її на безпечну землю, вона накидається на старанного пілота, намагається вхопитися за штурвал управління, аби скерувати шатл на землю. І от коли їй і це не вдається, у неї стається нервовий зрив, і вона кричить, що це пілот звів її з розуму».