«Лежав я собі на тій кушетці, а лікар оглянув мене з ніг до голови й слова не зронив… Я помітив, що на пеніс мій він задивився; зупинився на ньому, а потім далі продовжив рух очима вгору — до моєї шиї та обличчя. Дивлячись на мій пеніс, він запитав, коли мене обрізали. Я глянув на нього і відповів, що необрізаний. Це його, мабуть, здивувало, бо ж він попросив дозволу ближче оглянути мою голівку. Обдивившись її спереду і ззаду, він відмітив, що як на необрізаний пеніс, крайня плоть надто “сповзала” з голівки і здавалася дуже чистою. У відповідь я просто покивав головою… Його ремарки і манера підходу до справи викликали в моїй голові певні сумніви щодо його відповідності медичному фаху».
Доктор Рафаел діагностував гостру форму сексуальної обмеженості. Стеллато був повен «пригнічених емоцій», а «глибока емоційна деформація» зав’язала його м’язи у вузли, відзначив той. Півгодини пан лікар розпинався про небезпеку, яку несе з собою сексуальна абстиненція. Стеллато писав: «Як на мене, то він просто роздував таку нічогеньку історію хвороби, аби обдерти мене як липку». Агент було уже підвівся одягатися, коли Рафаел помітив у нього ригідний шийний м’яз і знову сказав йому лягти. «Він легенько постукав мені по шиї, плечах а потім ще й по спині руками, — пише Стеллато у своїй доповіді. — Стукаючи мене по поясниці правою рукою, свою ліву руку містер Рафаел на секунду чи дві примостив на моїй правій сідниці». За таку-от послугу довелося заплатити 25 баксів.
Уперше реалії нового розслідування постукали у Райхові двері, коли урядовий автомобіль із трьома працівниками УПМ без попередження приїхав до Оргонону наприкінці липня 1952 року — через три місяці після візиту Стеллато до клініки у Форест-Гіллз. Перед тим, як троє держслужбовців із УПМ (інспектор, лікар та фізик) увійшли до Райхових володінь, вони призупинилися, аби заховати плоскі дозиметри-плівки у своїх піджаках та дозиметри у вигляді олівців у кишенях своїх сорочок. Річ у тім, що в останній публікації Райха «Проект ОРАЯР» автор стверджує, що його володіння — небезпечно радіоактивні, і в УПМ не знали, брехав той чи ні, тож ці прилади попереджали б їхніх агентів про контакт із шкідливим рівнем радіації.
Вони під’їхали до павільйону з написом «Навчальна лабораторія». Втім, коли вони постукали в двері, ніхто не відчинив. Насправді, будівля виглядала закинутою. Повсюди висіли таблички «НЕБЕЗПЕЧНО» (після проекту ОРАЯР лабораторія була закрита на карантин). Дорога до обсерваторії також була перекрита; ланцюг, яким обмотали ворота, був своєрідною табличкою «СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО». Ще один напис, який ще Вуд читав, коли той приїжджав туди, твердив: «ПРИЙОМ ТІЛЬКИ ЗА ПИСЬМОВИМ ЗАПИСОМ». Інспектори проігнорували ці попереджувальні знаки, скинули ланцюг та заїхали.
Райх вважав, що тепер будівля уже безпечна і що до неї можна було повертатися, тож зустріти їх вийшла Ільзе Оллендорф — незмінно крайній блокпост Райхової оборони. Вона сказала їм, що той був надто зайнятий своїм дослідженням, аби приділити їм час. Проте коли інспектор Кеньйон сказав, що двоє лікарів, що з ним, приїхали із Вашингтона й потім невідомо скільки будуть надто зайнятими для повторного візиту, із Райхового кабінету на другому поверсі донісся крик: «Я можу спуститися, Ільзе, можу». Вже за лічені секунди, як йдеться у звіті УПМ, «здоровенний, дужий чолов’яга пихатої зовнішності спустився сходами».
Райх попросив показати йому посвідчення агентів УПМ і відвів їх до іншої кімнати, аби краще їх роздивитися. Він підозрював, що вони насправді були «агентами, які представляють інтереси фармацевтичного сектора американської промисловості, готовими продати країну… через свою московську приналежність». Такою ідеєю його збагатила книга конспіролога Еммануеля М. Джозефсона «Інтернаціоналіст Рокфеллер» (1952), у якій Нельсона Рокфеллера, який, займаючи посаду заступника Департаменту охорони здоров’я, керував УПМ, звинувачували в таємній змові з росіянами (у ще одній божевільній книзі-внутрішньому монолозі Джозефсон припускає, що Сталін убив ФДР ще в Ялті і що 1944 року президентом переобрали його двійника). Ще три роки тому Райх сердечно вітав інспектора Вуда і радо дозволив йому все оглянути — певне, думав, що його діяльність нарешті схвалять на офіційному рівні! — але вже цього разу, як йдеться у подальшій доповіді інспектора, був сповненим шалено неконтактної люті: