«Коли увійшли до вітальні, Райхова мова та дії стали агресивнішими. Він наказав інспекторам сісти та вдався до тиради про наше розслідування. Це все супроводжувалося ходінням туди-сюди і шаленим розмахуванням руками з грюканням по столі. Він постійно твердив, що наше розслідування роздмухає один із найграндіозніших скандалів у країні. Потім Райх перейшов до бурхливого дискурсу, який схилявся до того, що ми — червоні фашисти, які прийшли до його оселі, плекаючи ідею захопити контроль над оргонною енергією. Він висловив думку, що наш візит — результат старань представників фармацевтичної індустрії».
Завершивши свою параноїдальну тираду, Райх попросив лікарів перелічити йому їхні кваліфікації; його, вочевидь, застало зненацька, коли доктор Геллер сказав, що був фахівцем у галузі ядерної фізики. Райх показав йому свій прилад Гейгера-Мюллера, який був підключеним до акумулятора і доволі чутно цокав. Геллер вдав, що уважно роздивляється прилад, аби виграти якомога більше часу для приладдя на своєму піджаку та кишені сорочки, яке мало визначити тамтешній рівень радіації (тоді радіації зафіксовано не було), і Райх висварив його за те, що той одразу ж не розпізнав, що за устаткування у нього в руках.
Райх кричав, молотячи руками, що попередня кампанія УПМ коштувала йому тисяч доларів, які можна було б витратити на більш благе діло — на розвиток його надзвичайних відкриттів, наприклад. Він викрикував, що акумулятор — це не прилад, як він сам зауважував три роки тому (тепер він вважав, що більш прецизійно буде називати його ядерним реактором, і вважав, що ним повинна займатися Комісія з питань атомної енергії, а не УПМ). Кричав він також, що Вуд розпитував своїх пацієнтів, чи вони мастурбують: «Яке право, ви, людоньки, маєте приходити сюди і розпитувати мене, чи в моєї секретарки є коханець, або ж чи навколо мене крутяться ще якісь “шури-мури”? Ми тут хто, по-вашому, босяки?». Відповіді не було, але Райх вирішив, що вираз обличчя доктора Бріммера ні на що інше, як на це і натякав — тож він, грізно стиснувши кулак, кинувся на нього і майже запищав: «Ану годі тут мені шкіритися».
Райх трішки втихомирився після того, як у нападі злості розтрощив попільничку. Він сказав, що якщо ті хочуть отримати дозвіл на проведення нової інспекції, то мусять «розчистити» плутанину, що стала результатом попередньої. Він дав їм свою брошуру «Акумулятор оргонної енергії: Способи медичного та наукового застосування» і наказав «вивчити» усі публікації з його бібліографії. Зробивши це, їм доведеться пройти курс навчання за програмою «ОРАЯР», аби їх увели в курс справи щодо нещодавніх розробок, і аж тоді він дозволить їм провести інспекцію. «Забирайтеся! — скрикнув він, коли його небажані гості почали протестувати проти таких вимог. — Ми ще не в Гітлерстані і не в Моджуленді» (Моджу — власний неологізм Райха; у нім зливаються «Мо» — частина імені гонителя Джордано Бруно, італійського герцога Монченіго, та частина справжнього прізвища Сталіна — Джуґашвілі).
Трійка УПМ вирішила припинити цю марну справу і натомість проінспектувати «S. A. Collins & Son», столярну майстерню, яка виготовляла акумулятори для Райха. Райх уже випередив їхній приїзд туди, зателефонувавши Вернону Коллінзу, чоловікові, який збудував для нього Обсерваторію в Оргононі, і настановив, аби той не підпускав їх до жодного з акумуляторів, які там зберігалися. Коллінз пристав на таку вимогу, але от свідчити йому ніхто ж не забороняв. Як вивідали інспектори, більшість тих акумуляторів, які Коллінз змайстрував для Райха, будувалися під час зимових місяців, які, зазвичай, вважалися неврожайним сезоном для фірми. Дизайн був таким простим, що їм і макета не було потрібно — обійшлося поясненням на пальцях, що передав Райх. Коли туди приїхали інспектори, там зберігалося п’ять готових акумуляторів, а від моменту початку виробництва — півтора року тому — з лінії зійшло приблизно 200–300 приладів. На камерах ставили марку майстерні «CS», і приблизно 75 % продукції їхало до Нью-Йорка та Нью-Джерсі. Компанія також виготовляла оргонні попони, «ливники» та «капелюхи». Перш ніж усе це запаковувалося, сказав Коллінз, на контрольні оглядини приїздив представник від Оргонного інституту.
Справа УПМ, яка зараз у Вашингтоні, на додаток до звіту інспекторів, містить шість сторінок фотознімків з магазину Коллінза — маленький дерев’яний сарай із подвійними дверима, вивіска-гасло на якій, з огляду на товар, яким там торгували, доречно каже: «ВСЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗМАЙСТРУВАТИ ЩО-НЕБУДЬ». На передньому плані видніється лискучий чорний інспекторський автомобіль, який припарковано перед крамницею. Є й декілька зображень безладного інтер’єру — вони взяті у рамки та підписані так, наче на них зображено місце злочину. Також є світлина шестифутової гори старих акумуляторних панелей — розібраних дощок, що були врятованими із приладів, які повернули клієнти. На іншому зображенні красується один із кутів приміщення, завалений в’язками металевої вати, фібергласу та оцинкованого дротяного сита, які використовувалися для виробництва апаратів. Запаковані у гладенькі коробки, готові до відправлення клієнтові, акумулятори підпирають задню стіну.