Наприкінці 1930-х, рятуючись від європейського фашизму напередодні Другої світової війни, Райх емігрує до Сполучених Штатів Америки. Там, на основі лабораторних досліджень, які він зробив в Осло, Райх конструює оргонний акумулятор, свій другий екстраординарний проект. На той час Райх уже відмовився від психоаналізу і від лівих ідей часів своєї юності й сконцентрувався на організації наукового інституту з вивчення біоенергії, або енергії життя, яку, твердив Райх, він відкрив і навіть побачив за допомогою мікроскопів під час своїх експериментів.
З одного боку, у його радикальних проектах можна помітити чітку послідовність, з іншого, між ними — неподоланний розрив. Як і раніше, Райх стверджував, що вільна циркуляція енергії життя або сексуальної енергії, яку Фрейд колись назвав лібідо, уможливлює «справжній оргазм» або абсолютне, екзальтичне вивільнення тілесного напруження протягом сексуального акту. Але якщо в безкоштовних вуличних клініках Берліна Райх навчав робітників та бідних пацієнтів особливих практик розслабляти м’язи, які, вважав він, уможливлюють циркуляцію та вивільнення сексуальної енергії, в Америці науковець вирішує перетворитись на прибуткового терапевта і намагається запатентувати та продавати свій акумулятор, змодельований за зразком клітки Фарадея. За твердженням Райха, контролюючи електромагнітне поле організму, апарат не лише може покращити практики оргазму, а й здатний вилікувати нежить і… рак. Під тиском обставин наприкінці життя у Райха розвинулися симптоми, які інтерпретували по-різному: від ознак божевілля до нервових розладів. Останнє, зрозуміло, також вплинуло на сприйняття робіт Райха як псевдонаукових, хоча жоден із його експериментів ніколи не було повторено і науково спростовано.
Книга британського дослідника Крістофера Тернера, яку ви тримаєте в руках, у деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування фашизму в Німеччині та його поширення Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, провали європейського лівого руху, нездатного протистояти нацистській пропаганді, розчарування, шлях вічного емігранта, нові сподівання та американська мрія, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення… Про Райха написали достатньо, але здебільшого його безпосередні колеги, близькі, учні та послідовники. Дослідження Тернера є одним із небагатьох, де витримана необхідна критична відстань. Після того, як його опублікували, Райхом зацікавилися й інші історики науки: вийшли друком «Вільгельм Райх, біолог» (Harvard University Press, 2015) американського дослідника Джеймса Стрика і «Неполітична наука? Вільгельм Райх та психоаналіз під час націонал-фашизму» (Psychosozial-Verlag, 2015) берлінського дослідника Андреаса Пеґлау. Обидві праці змушують переосмислити доробок цього науковця від ранніх досліджень, особливо стосовно природи фашизму, і до його досить цікавих пізніх інтуїцій про енергетичний чи біологічний взаємозв’язок людини з природним та соціальним середовищем, що підважує теорії про відокремленого індивідуума і наводить на думку про вагомість наших соціальних зв’язків, їхню матеріальну природу та потенційні умови деструктивної та продуктивної колективності. Багато в чому матеріалізм Райха резонує із аналітикою мікрофізики влади Мішеля Фуко, який наголошував на репресивному характері біовлади, яка регулює і контролює своїх суб’єктів на мікрорівні, втручаючись у процеси дітонародження, медичну профілактику, сексуальні практики, розподіл та перерозподіл людських ресурсів і життя як такого.