Агент під прикриттям видавав себе за пацієнта Елзворта Бейкера і сказав Манґравіту, що декілька років тому придбав у Фундації Райха акумулятор, яким уже не користувався останнім часом. За фабулою, доктор Сільверт нещодавно надіслав йому записку, в якій припустив, що покращення приладу через підключення до нього лише декількох кабелів могло б суттєво покращити його користувацькі будні, тож він і справді захотів дати хід цим пристосункам, які б допомогли йому вилікуватися від таких проблемних синуситу, ригідності потиличних м’язів та дефектністю функціонування лівого вуха.
Манґравіт пояснив, що кабелі необхідно під’єднати крізь просвердлені у стінах камери дірки і помістити їх у проточну воду, а якщо такої можливості немає, то у просте відро так, щоб акумулятор міг «заземлитися» і висмоктувати негативну оргонну енергію (СОЕ), яка, інакше, могла почати накопичуватися в акумуляторі.
Інспектор УПМ добився того, що той кабель, який він прийшов придбати, Манґравіт вислав йому поштою — так він отримав речовий доказ того, що Манґравіт порушив закон, який забороняв Райхові займатися міжштатною торгівлею оргонними прибамбасами. Гемілл сказав, що кабель не поміститься в його кишені, що, на думку Манґравіта, було дивним, бо ж на тому було громіздке пальто (він же мав десь заховати прилад звукозапису), хоча надворі був червень. Він зрозуміє, що тоді його обвели навколо пальця, лиш коли кабель та його упаковка з’являться як речовий доказ на судовому слуханні по кримінальній справі, у якій він, як виявилося, фігурував геть не як свідок.
О 14:15 наступного дня двоє уже інших офіцерів УПМ приїхали туди разом з інспектором із Департаменту охорони здоров’я Нью-Йорка для проведення офіційної інспекції.
З Томом Манґравітом я зустрівся в його офісі в Нью-Йорксько-му університеті, де він викладає операторське мистецтво для студентів-кінематографістів. Сухорлявий 84-річний чоловік із запалими очима, охайно розділеним волоссям та сивими вусами, Манґравіт був одягнений у бежеві штани та білу сорочку — саме той набір, який засекречений агент УПМ описав як дивакуватий. «Я був скульптором та художником! — скептично відповів Манґравіт, коли я вказав на це. — Тоді на мені, скоріш за все, були військові штани та біла сорочка. Це мій вранішній стрій!»
«Мені здається, що ті хлопці, які тоді прийшли до мене, були цілковитими дилетантами, — сказав він і продовжив: — Той хлопака із УПМ, який приїхав у мою студію того суботнього ранку, був дивакуватим. Він сказав мені, що його скерував доктор Бейкер. Мене, якщо чесно, шокувало те, яким худим, сивим і вимученим він був. Я було подумав собі, який же з Бейкера в біса лікар, якщо ось це один із його пацієнтів — в очах чоловіка була порожнеча. Я все ще пам’ятаю, які відчуття тоді переповнювали мене. Та він був просто втіленням утоми на землі. Я так зрозумів: УПМ винайняло фабричне приміщення, що на вулиці навпроти, і стежило за моєю студією. Яке ж спускання грошей на вітер. У моїй власності також був дах будівлі, і вони додумалися вказати у своїх звітах навіть розмір грудей однієї дами, з якою я засмагав… Думаю, що якби в оргономічних вченнях та теоріях елемент сексуальності був відсутнім, то Райха б залишили в спокої. А так вони придумали собі, що це от угрупування, з усією їхньою сексуальною лібералізацією, то, напевне, щось лихе».
Манґравіт мешкав у Гринвіч-Віллидж — так і зблизився з богемними колами і прочитав декілька книг Райха. Після розлучення з першою дружиною він впав у депресію, і один із Райхових товаришів направив його до Сільверта. У маленькій оргазмопроцедурній Сільверта, що розташувалася в комунальній квартирі в тому ж районі, де проживав Манґравіт, з меблів стояло лише маленьке ліжечко, що правило і за кушетку. Манґравіт сказав, що скидалося на те, що Сільверт там не тільки працював, але й жив. «Вас роздягали догола, казали дихати глибоко, а ви лупасили подушки та кричали, — так-от Манґравіт описує сеанси терапії, яким піддався, після того як звернувся до Сільверта. — Мета була одна — досягнення тотального оргазму, що цілком і повністю полонить людське тіло, яке стає безпорадним перед його дією».