Манґравіт ділився враженнями про «ауру величі» та «божественні риси та якості», які Райхові приписували його послідовники, тож я запитав його, чи райхівці, на його думку, все ж сформували щось на кшталт культу. «Дивлячись на них, можна було відчути присмак справжньої клановості, — визнав той і додав: — Його поборники, терапевти, усі вони й справді кланялися йому в ноги, та й лідер з нього і справді був хороший. За їхнім припущенням, Райх бажав, щоб в інших людей здоров’я було таким же міцним, як і в нього, і що він успішно завершив процес її [оргастичної потенції] формування в собі, тож дивно читати всі ці книги, як, наприклад, ту, що написав його син, і натрапляти на фрагменти, в яких розказується, що Райх ніколи не приймав душ голяка, а завжди в трусах. Він мав свої заскоки. Але генієм він був, у цьому сумнівів немає».
Ті терапевти, сказав він, були кастою надмірно формальною: учасники завжди зверталися один до одного лише по прізвищу, що попервах видавалося йому доволі дивним. Але вся ця формальність — то лише поверхневий заслін. «Там у кожного сексуальне життя просто вирувало, — розповідає правду Манґравіт, — вільна любов там була всюдисущою. Навіть випадкові зустрічі ніколи не закінчувалися просто так, знаєте — починалися із простого “давай перепихнемось”, що вело до ближчого знайомства і подальшого одночасного перебування у трьох, а то й чотирьох відносинах». Прочитавши мемуари Оллендорф про її час, проведений із Райхом, Манґравіт постановив, що «Райх, вочевидь, тарабанив усіх, кого хотів, хоч і був одруженим — вона не надто і заперечувала».
Сільверта Манґравіт описує як «особливо затятого» поборника: «Він намагався перерайхити самого Райха; навіть найменшу дрібничку, яку було міг бовкнути Райх, він тут же роздував». Райх, за словами Манґравіта, «не спускався з вершини своєї маленької гори, що здійнялася над рівнинами» там у Мені, і те, яким Райх поставав перед його очима, диктувалося його терапевтом: «Щоразу, як Райх робив нове відкриття, воно тут же набувало форми святого закону, який через терапевтів доносився до пацієнтів, і все це або перетравлювалося і засвоювалося в їхніх мізках, або ж вибльовувалося, залежно від того, як Сільверт профільтрує та перекрутить інформацію».
Вже незабаром Сільверт домігся того, що і Манґравіт, окрім терапії, ще й користуватиметься акумулятором. Манґравіт сказав мені, що, сидячи в приладі, «відчував тепло і задоволення», і згодом помітив, що той допоміг йому позбутися головного болю та інших дрібних недуг. Йому вистачило допитливості, аби повторити і деякі інші Райхові експерименти, тож він вів реєстр температурних відхилень тіла до та після користування камерою. 40 чи 50 приладів було зібрано із врахуванням особливих побажань клієнтів, як-то камери для дітей з дитсадка, яким заправляла мати Пакі Райт. Цей заклад довелося обслуговувати по-особливому персоналізовано: «Деякі пані вимагали, щоб їх акумулятор мав колір “не як у всіх”, та й узагалі кінця-краю їхнім побажанням видно не було», — казав він. Сільверт продавав високоякісні Манґравітові творіння по 400 $ за штуку, учетверо більше, ніж він платив Манґравіту за роботу.
У творчому доробку Манґравіта був і один ловець хмар, і автор творіння хизувався, що з наукового погляду його версія більш відкалібрована, аніж та примітивщина, якою користувався Райх; він додав до конструкції «прямокутний транспортир», тож тепер можна було фіксувати, під яким саме кутом було виставлено прилад, і відтак складати більш прецизійні технічні звіти операцій. Погодними маніпуляціями Манґравіт та Сільверт займалися в Нью-Йорку: «Наш ловець хмар ми встановили на вантажівці, яку залишали на паркінгу неподалік від Кенал-стрит, — Манґравіт пригадує про їхню восьмиколіску та неординарний вантаж на ній. — І ми — Сільверт та я — задля проведення наших погодних експериментів висовувалися о 4-й чи 5-й ранку, а також вечорами. Щоб заземлити штукенцію, зануривши кабелі в річкову воду, ми прямували аж до пірсів у нижньому Іст-Сайді». Така схема дій залишалася щоденно незмінною протягом двох років. Манґравіт стверджує, що своїм приладом вони могли розчищати СОЕ, яка акумулювалася над хмародерами Мангеттена.
Через місяць після його повернення з пустельної експедиції до Оргонону Райху висунули звинувачення в порушенні судової заборони. Юристи УПМ стверджували, що він, не відкликавши та не знищивши акумулятори та літературу, відмовивши УПМ у наданні дозволу на огляд його володінь в Аризоні та Оргононі та перемістивши запчастини до акумуляторів з Ренджелей до Нью-Йорка, де їх продовжували продавати, порушив положення судової присуду. Райха попросили протягом місяця з’явитися до суду, щоб «переконати суд у недоцільності відкриття проти нього судового провадження».