У тодішній Америці психоаналіз, бізнес та торгівля уже давно гріли одне одному лапи. Фактично, можна з легкістю стверджувати, що вперше психоаналіз прийшов до Америки якраз у парі з комерцією, в якій набував щораз ширшого застосунку. Американський небіж Фрейда, чия мати була сестрою аналітика, а батько — братом його дружини, публіцист Едвард Бернейз 1919 року заснував фірму, що першою в США зайнялася зв’язками з громадськістю, і цілеспрямовано використовував Фрейдове поняття латентної, але й водночас потужної сексуальності, як інструмент для маніпуляції масами шляхом підсвідомого спокутування. Роз’їжджаючи штатами в рамках свого турне 1909-го, Фрейд зустрічався та спілкувався з Бернейзом, і тоді юнак йому щиро сподобався, але от Ернест Джонс критикував його як американського «ошуканця» та як людину «недобросовісну». Власне, Бернейз і допоміг своєму дядькові опублікувати його писанину в Америці, і він завжди виглядав нових шляхів для подальшої популяризації психоаналізу та експлуатації його можливостей для примноження прибутків. Небіж, хоч і безуспішно, проте намагався вмовити свого дядька вести колонку для журналу «Космополітен». Перебуваючи в Штатах, Фрейд щиро захоплювався елементами агресивного маркетингу, які Бернейз створював самотужки і розставляв на кожному куті: одного разу Фрейд побачив рекламну вивіску похоронного бюро, що закликала клієнтів: «Навіщо жити, якщо можна бути похованим усього лиш за 15 баксів?».
Після Першої світової вони помінялися ролями і вже Бернейз гостював у Фрейда. Виявилося, що американець — дуже здібний та старанний учень, тож до Штатів він повернувся вже сповненим рішучості адаптувати ідеї та погляди свого дядька на секс до царини американської комерції: він створює бюро зв’язків із громадськістю і запускає рекламні кампанії, змодельовані таким чином, щоб напряму апелювати до підсвідомих бажань клієнтів. 1929 року він найняв на роботу аналітика А. А. Брілля, якому дав завдання розробити для «Амерікан Тобакко» торговельну стратегію, яка б поповнила їхню клієнтську базу жінками; в автобіографії Бернейз вихвалявся, що «це, можливо, був перший випадок застосунку [психоаналізу] в рекламі». Бріль порадив подавати клієнтам цигарки у ролі «смолоскипів свободи» в битві за лібералізацію жінок, і, щоб ця ідея відклала яйця у народному гнізді, Бернейз ініціював марш курців-початківців уздовж П’ятої-авеню. То була перша з багатьох таких кампаній масового насадження. Свій офіс на Волл-стрит Бернейз вдало перетворив у міст між старим та новим світом психоаналізу. 1933 року в одному із номерів журналу «Life» був жарт, що він «прикладним психоаналізом, мабуть, грошей заробив більше, аніж у Відні коли-небудь бачили за увесь час».
У середині 1950-х загальноприйнятим героєм у галузі прикладного психоаналізу був Ернест Діхтер — чоловік, який свого часу, як і Райх, покинув Європу, втікаючи від нацистів. Діхтер дійшов до того, що в процесі перетворення людських мрій та бажань у прибуток створив справжню науку. Справді, Діхтера інколи описували як «Фрейда з Медісон-авеню; одного з великих психоаналітиків мас нашої ери; Його величність містер Масова Мотивація». Він обіцяв, що своєю психодетективною діяльністю забезпечить корпораціям «мобілізацію людських потреб, якими можна буде легко маніпулювати, бо як не крути, але в споживачів ці потреби існують». Тобто, якщо не церемонитись, то Діхтер обіцяв зробити так, що «секс перетвориться у високі продажі». (Діхтеру, який придумав слоган компанії «Ессо» — «Залий тигра у свій бак», — приписували винахід маркетингових фокус-груп, підвищення кредитного ліміту на чекових рахунках та розміщення стелажів із солодощами біля кас супермаркетів.) У написаній ним 1956 року статті «Повертаємо лібідо до реклами» Діхтер стверджує: «Лібідо — засаднича сила життя, — пише він, — пульсуюча, вірулентна, невидима сила, яка і є основним наповненням нашого внутрішнього світу».