Діхтер народився 1907 року у Відні в сім’ї представників робітничого класу, і проживали вони в помешканні одразу через дорогу від Фрейда. Його морквяно-руде волосся, як він сам пізніше стверджував, віщувало йому долю психолога ще з раннього дитинства, бо завжди змушувало почуватися аутсайдером, який переймається тим, що про нього думають люди. (Райх, з яким він особисто ніколи не стрічався, був на десять років старшим за нього.) А проведене у Відні дитинство поступово начіпляло на кістяк його особистості дуже різношерсті м’язи. Його батько, як він сам писав у своїх мемуарах під назвою «Мотивуючись» (1979), був «торговцем-невдахою, яких ще пошукати треба», — мандрівний продавець галантереї та вуличний крамар, що торгував тканиною, якого сам Діхтер так ніколи і не зміг поважати як годиться. Він часто просто не міг забезпечити сім’ю, і в часи особливо різкого дефіциту, який настав після Першої світової, сім’я їла хліб, спечений з муки і тирси, а інколи й голодувала, як пригадує Діхтер, «бувало, що доводилось без шматка в горлі і протягом трьох днів обходитись». Але якщо Райх навернувся до соціалізму, а згодом і до комунізму, то Діхтер став завзятим капіталістом.
Намагаючись хоч якось допомогти своїй сім’ї, у віці 14 років Діхтер закинув школу і пішов працювати до свого дядька Леопольда, у якого на Брунненґассе був свій універмаг «У Діхтера». Спочатку Ернест працював там секретарем, а згодом декоратором вітрин: уже невдовзі саме він приносив до сім’ї найбільший кусень хліба. Його дядечко замінив йому батька, і поки двійко молодших братиків потрохи ставали войовничими комуністами, Діхтер подався у борці за розвиток статусного споживання. Зачитуючись американськими журналами, він запозичив із США декілька методів збуту, як ото фонова музика та кінетичні вітрини, і навіть його перший сексуальний досвід із «чорнявою, дещо косоокою дівчиною» розгорнувся на складських закапелках магазину, про що він у своїх мемуарах писав так: «Зазвичай за стелажами з кухонним приладдям та розмаїттям порцеляни, чашок, а у різдвяну пору — за ляльками та електричними поїздами, що чекали свого місця на магазинних прилавках». В його уяві секс та товари широкого вжитку були перев’язані ниткою, яку не розірвати.
Діхтер, який згодом студіюватиме психологію у Віденському університеті, додатково, в обмін на уроки німецької мови, навчався аналізу в американця, який також прибув до Відня за освітою. До Нью-Йорка Діхтер приїхав на рік швидше за Райха і, маючи в кишені лише 100 доларів, знайшов собі помешкання у Бронксі, знаному тоді як Четвертий Рейх: район просто кишів європейськими іммігрантами. Його першою американською роботою була посада дослідника ринку. Розчарований м’якотілим емпіризмом, що його колеги узяли за основну модель професійної діяльності, 31-річний Діхтер написав шістьом корпоративним гігантам, намагаючись зацікавити їх у психоаналітичному підході до маркетингу. «Я молодий психолог родом з Відня, — писав він, відрекомендовуючись, — і в мене є декілька цікавих новаторських ідей, що могли б допомогти вам стати успішнішими, ефективнішими, підвищити рейтинги ваших продажів та налагодити контакт із потенційними клієнтами». Чотири компанії таке послання достатньо заінтригувало, і вже невдовзі в Діхтера з’явилося чимало роботи, плідні результати якої раз і назавжди створили йому в Америці репутацію основного фахівця в новій для країни галузі «дослідження клієнтських мотивів, що формують попит».
Згодом Діхтер влаштувався на роботу в журнал «Esquire», де застосовував свої психоаналітичні методи для відкриття, мабуть, і так очевидного факту, що виписувати журнал людей манили присутні у ньому фотографії голих жінок (компанії він сказав, що цього не потрібно соромитися, а радше наголосити потенційно охочим розмістити в журналі свою рекламу, що на сторінках із такими-от леді читачі подовше затримують погляд); він провів дослідження ринку і для мила торгової марки «Айворі» від «Proctor&Gamble’s» і встановив, що під час купання присутній і еротичний елемент та що, власне, прийняття ванни люди сприймають як ритуал очищення, під час якого змивають із себе проблеми (отож у результаті вийшов такий рекламний віршик: «Будьте розуму сповна, почніть заново, почніть із Айворі»; а ще, встановивши, що найчастіше саме жінки приймали рішення, яку машину купуватиме сім’я, він допоміг «Крайслеру» підвищити продажі їхніх «Плімутів». Попри те, що чоловіків до автосалонів манили кабріолети, такі моделі рідко продавалися (у чоловіків вони асоціювалися з фантазіями про розпусну коханку, але погоджуватись їм доводилося на седан, що радше нагадував їхню дружиноньку).