Це було вже вдруге того місяця, що Райха допитували агенти ФБР: попередня команда, яку геть не вразили розмиті натяки на його діяльність під грифом «цілком таємно», як-от подорожі між планетами, ствердила, що Вальтер Ронер видався «психічно нестабільним»{492}. Уже незабаром псевдонім Ронер возз’єднається із Вільгельмом Райхом, на якого в бюро була величенька тека, який уже роками надсилав їм повідомлення та матеріали, що стосувалися змови проти нього: «Починаючи з листопада 1955-го, Райх та його підопічні бомбардували ФБР скаргами на лжесвідчення, шахрайство та інший непорядок». У подальшому звіті агентів йшлося: «У визнаних наукових колах та урядових установах його описують як типажа щонайбільш неприємного та мають його за якогось “шарлатана”. Те, що ми відповідаємо на Райхові листи, — наше суто політичне рішення». Приїхавши вдруге і знову зафіксувавши відсутність «прямої подачі інформації, яку можна було б вважати доречною та зрозумілою», агенти ФБР, які спілкувалися з ним, постановили, що подальших контактів з Райхом варто уникати.
За два дні до того, як йому зателефонували з ФБР, Райх написав президентові ще одне послання, в якому говорив про неминучість «аварійної ситуації планетарного масштабу». Останній рядок того листа був таким: «Я з усіх сил стараюся не втрачати зв’язок із подекуди туманною та складною реальністю».
22 березня того ж року Райха та Сільверта повезли в Коннектикут до в’язниці Денбюрі, де вони повинні були пройти психіатричне обстеження. Упродовж години з Райхом розмовляв молодий консультант-психіатр, доктор Ричард К. Габбард, який, ще опановуючи ремесло психіатра, читав та щиро захоплювався Райховим «Аналізом характеру». Молодому лікареві Райх розповів про останні зрушення в області його теоретичних вчень та про змову проти нього. Коли над в’язницею пролетів літак, Райх сказав Габбарду, що це повітряні сили надіслали його як знак того, що все ще опікуються ним («Он вони, дивляться за мною, не дають мені духом занепасти», — сказав Райх). Габбарду така заява видалася такою далекою від реальності, що спочатку він навіть запідозрив Райха в тому, що той, бажаючи уникнути покарання, навмисне вводив його в оману, аби він визнав його психічно неврівноваженим. Але вже незабаром усвідомив, що у своїх переконаннях Райх був доволі щирим. У своєму звіті Габбард написав:
«Діагноз:
Паранойя, що проявляється в маніях величі та переслідування і нав’язливих ідеях приналежності.
На думку пацієнта, він здійснив декілька визначних відкриттів. Пояснюючи те, чому його ідеї не змогли стати загальноприйнятими, він ствердив, що протягом багатьох років його діяльності світ поступово починав сприймати його як виробника психічних помислів. “Рокфеллерята [згідно з оригіналом] проти мене” (Манія величі). “Літаки, що витають у небі над в’язницею, — посланці ВПС. Вони тут, щоб підбадьорювати мене” (нав’язливі ідеї приналежності та величі).
Пацієнт відносно здоровий, принаймні більша частина його особистості. Хоча чітко виражених психічних помислів теж достатньо, щоб задаватися питанням, чи не була б точнішим діагностичним ярликом саме параноїдальна шизофренія. Загалом, його емоційна реакція та поведінка співзвучні з його ідеями. Галюцинацій не спостерігалося.
Обговорення:
На мою думку, пацієнт — психічнохворий і з точки зору закону, і психіатрії, й відтак не підлягає засудженню за кримінальною статтею.
Лікування:
Спостереження за пацієнтом в умовах денного стаціонару психіатричної лікарні».
Далі Габбард розмовляв із Сільвертом та діагностував у того роздвоєння особистості. «Себто, контактуючи з Райхом, він всотав його ідеї, включно із його маніями. Під час розмови із психіатром він висловлював певний сумнів щодо ідей Райха… але підсумував усе заявою, що вірив у них». Габбард порадив, щоб його відділили від «першоджерела психозу».
Відтак Райха для подальшого психіатричного обстеження перевезли до в’язниці Льюізбурґ, що у Пенсильванії, а Сільверта залишили в Денбюрі (де він морочив усім голови своїми протестами проти браку прав на статеві відносини з його дружиною). Начальник служби пробації штату Мен написав характеристику Райха, яку вислав до тюрми Льюізбурґ, попереджаючи її працівників, що то «чоловік величезного еґо та марнославства». Він не може визнати, навіть попри те, що це відбулося в нього на очах, що його маленьке королівство — впало. Єдиний спосіб, яким він, здається, намагається увіковічнити себе в історії — це створення ореолу мученика перед своїми послідовниками». Справді, Райх ототожнював себе, як він і сам невдовзі писав із в’язниці, із «Сократом, Христом, Бруно, Галілеєм, Мойсеєм, Савонаролою, Достоєвським, Ґанді, Неру, Мінсценті, Ніцше, Лютером та багатьма іншими, що боролися з дияволом неуцтва, урядовою незаконністю та бідами суспільства»{493}. Двоє психіатрів, які розмовляли з ним у Льюізбурзі, також помітили, що Райх одразу ж збуджувався, коли над ними пролітали літаки, та попри те, що занотували усе про «туманні концепції» та заплутану систему «трендів переслідування» (особливо, що стосується Фундації Рокфеллерів), про які вторив Райх, вони постановили, що з погляду відповідальності перед законом Райх — здоровий: