У січні 1921 року, заледве два місяці після того, як померла Лора Канн, Райх розпочав аналіз однієї із її подруг із доволі неординарним ім’ям — привабливої Енні Пінк. Феніхель був у близьких стосунках з її братом Фріцом, який помер на війні, і саме за його рекомендацією 18-літня Пінк поїхала лікуватися до Райха. Матір фройлін Пінк, яка працювала вчителькою, померла під час епідемії грипу 1919 року, а Енні, аби втекти від Мальви — ненависної мачухи, що стала на її заміну, — долучилася до «Вандерфьоґель». Все ж вона не потурала розбещеності, якою прославився цей молодіжний рух. Насправді, на час своєї першої зустрічі з Райхом Енні Пінк ще ніколи не мала хлопця. Вона була його четвертою пацієнткою-жінкою.
Райх, який описував Енні Пінк як «надмірно невротичну», діагностував у неї психологічну фіксацію на батькові та братові. Незабаром той усвідомив, що аналізував її «з подальшим наміром принагідно приберегти її для себе самого — як то сталося з Лорою»:
«Вона уникає чоловіків; я повинен зробити її спроможною вивільняти свої внутрішні бажання й одночасно стати першим з об’єктів, на які вона їх спрямує. Як я до цього ставлюся? А що мені зробити? Зупинити аналіз? Ні, бо так контакт між нами пропаде! Але що, як вона залишиться фіксованою на мені, як це було з Лорою? Налаштувати трансфер відповідним чином! Так, але ж хіба трансфер — не кохання, чи, краще сказати, хіба ж кохання — це не трансфер себе комусь іншому?»{73}
Райхові, який на студентських танцях особливого попиту у протилежної статі не мав, психоаналіз не тільки відчинив двері до безладної розбещеності, а ще й забезпечив принагідним виправданням на всяк випадок. Ті молоді, добре освічені та невротичні жінки, які раніше його ігнорували, тепер були пацієнтками в його полоні. Але це був заборонений потяг. «Молодик, якому ледве за двадцять, — писав нестабільний від зваби Райх, — не повинен лікувати жінок»{74}.
Під час сеансів Райх починав фантазувати про весілля з Пінк: та розлягалася на його диванчику, а він захоплювався її «гнучким тілом». Він підмічав те, як її світські риси характеру (вона було донькою віденського торговця какао) доповнювали його неотесаність. Він уявляв, якими б гарними й розумними були їхні дітки.
«Це жахливо, коли молода, красива, розумна вісімнадцятирічна дівчина розказує 24-річному аналітику, що вже давно плекає заборонену ідею того, що могла б розпочати інтимні відносини з ним — тобто що вона власне бажає цього й каже, що це було б гарно — і аналітик повинен вирішити все це, переконуючи її в тому, що проблема в її батькові»{75}.
Енні Пінк вирішила припинити сеанси аналізу через шість з половиною місяців, мабуть, після того, як Райх зізнався у своїх почуттях до неї (у своєму щоденнику Райх писав, що готував такого листа). Натомість вона звернулася до старшого аналітика — похмурого Германа Ньюрнберґа. Тепер Райх мав повне право запросити її в похід до Віденського лісу, куди його свого часу запросила Лора Канн. У готелі під назвою «Sophienalpe» Енні роздягнулася, і Райх обійняв свою колишню пацієнтку. Енні ще ніколи до того не цілувалася з чоловіком.
«Чи дозволяється аналітикові вступати у взаємини із пацієнткою після успішного аналізу? — писав Райх, виправдовуючи такий проступок перед самим собою. — Чому б і ні, якщо я бажаю цього!»{76} Як стверджувала найкраща подруга фройлін Пінк, дитячий аналітик Едіта Баксбаум, Пінк була «заворожена» Райхом, взята у міцні лещата трансферу, що ніяк не розтискались: «Будь-якій пацієнтці закрутило б голову від того, що її аналітик закохався в неї», — додала та, знаючи про що говорить{77}. «Я дещо відповідав її нафантазованому образу героя, — писав Райх про їхній взаємний потяг, — а вона була трохи схожою на мою матір»{78}.