«1. Буває, що прелюдія непропорційно довга або ж закоротка; лібідо, випущене під час надмірної прелюдії, послаблює оргазм.
2. Втома, млявість і сильне бажання сну, що настають за статевим актом, — це природно.
3. Оргастично здатні жінки, сягаючи кульмінації, інколи відчувають необхідність кричати.
4. В оргастично здатних людей незначне затуманення свідомості проявляється на регулярній основі під час статевого акту, якщо останній не є надлишковим [яку саме інтенсивність варто вважати надлишковою, він не уточнює].
5. Огида, відраза чи то спад імпульсів почуттєвої ніжності до партнера після статевого акту вказують на відсутність оргастичної потенції і свідчать про те, що під час злягання були наявними ефективні взаємоімпульси та гальмівні помисли. Той, хто сказав «Post coitum omnia animalia tristia sunt» [після злягання кожна тварина сумна], був оргастичним імпотентом.
6. Брак чоловічої турботи про задоволення жінки говорить про брак почуттєвого зв’язку. [«Представники типу Дон Жуан, — каже Райх, — намагаються таким чином позбавитися свого непомірного страху імпотенції».]
7. Страх декотрих жінок, що під час злягання чоловік надто швидко видихнеться і що їм не вдасться кінчити, також ставить під сумнів наявність оргастичної потенції або ж щонайменше вказує на різку форму її нестабільності. Зазвичай, активне бажання кастрації ховається в коріннях цього страху, і те, що пеніс стає в’ялим після еякуляції, інтерпретується ними як кастрація. До такої реакції також може призвести страх втратити пеніс, про який жінки собі фантазують, що це їх власний.
8. Також важливо обговорити та встановити пози, які є зручними, допустимими, особливо для жінки. Нездатність до взаєморитмічного руху загальмовує оргазм; також максимальне розтягнення тазових м’язів жінки від широко розставлених ніг є невід’ємною складовою інтенсивних оргастичних відчуттів»{125}.
Райх, як уже було сказано, аби вони могли сягати ідеальних оргазмів, настановлятиме своїх пацієнтів-невротиків і в питаннях техніки виконання, — так наче він радше був учителем сексу, а не психоаналітиком. Він навіть навідуватиме їх удома, просячи зустрічі з партнером пацієнта чи то пацієнтки, аби просвітити тих щодо потреб їхніх партнерів. «Жоден аналіз не варто вважати завершеним, — писав Райх, — доти, доки пацієнтові не буде забезпечена оргастична потенція його чи її геніталій»{126}.
Райх попросив декількох своїх пацієнтів намалювати графіки, на яких ті зобразили б різницю в тому, яким був їхній оргазм до і після лікування в нього; ці графіки мали б стати візуальним відображенням сейсмічної різниці рівнів відчутого задоволення. Відома книга про секс авторства Теодора Гендріка ван де Вельде «Ідеальний шлюб: Його психологія та техніка» (1926 — станом на 1933 рік існувало 42 німецькі передруки праці) містила подібні графіки, які зображували порівняльні траєкторії жіночого та чоловічого сексуального збудження в моменти досягнення ними спільного оргазму. Декотрі з цих графіків злягання увійшли до Райхової «Функції оргазму» (1927), першої повномасштабної книги на цю тему (попри свій насичений графік, Райх був надмірно дисциплінованим у плані написання, якому щоденно, окрім неділь, присвячував по декілька годин). У Райховій книзі, як демонструють вміщені туди діаграми, графік повноцінного оргазму вибудовувався поступово: від фрикції на етапі прелюдії і до подібної на цунамі хвилі на етапі кульмінації, коли лінія графіку сягала найвищої точки тієї хвилі, з якої і починала свій нерівномірний сейсмічний спад із притаманними їй здриганнями та гуркотом.
Доки Райх не провів свого опитування, його теорії бракувало емпіричної бази і його звинувачували в оперуванні лише автобіографічними доказами. Справді, Райх сказав Ричардові Штербі, що якщо не отримував оргазму протягом двох днів, «почувався недобре і перед очима з’являлися темні плями — так наче зараз мав знепритомніти. Ці симптоми зникали одразу ж після відчуття оргазму».
Штерба описував Райха як «генітального нарциса». Справді, коли Райх пише про «генітальний тип характеру», то, можливо, й описує те, як хоче, аби його сприймали інші. «[Він] може бути веселим, але й водночас інтенсивно злим. На втрату він реагує депресією, але не губиться в ній; він здатен палко кохати, але й так само щиро ненавидіти; він може поводитись… по-дитячому, але інфантильним його нізащо не назвеш; його серйозність є природною, вона не є штучним продуктом його бажання компенсації за щось, бо ж немає в нього наміру за будь-що виставляти себе як однозначно дорослого». Райх вважав, що інші аналітики протистояли його теорії тому, що підсвідомо сексуально заздрили йому, у них не було такої «оргастичної потенції» як у нього.