Райх також відчував заразну енергію натовпу в собі. «Коли натовп біжить, — писав він після подій 15 липня, — людина відчуває беззаперечний поклик бігти разом з ним»{165}. Шукаючи власного пояснення тому, що сталося того дня, й розчарувавшись у Фрейді, Райх звернувся до Карла Маркса. Хіба ж Відень не був на межі революції, яку Маркс так охоче передбачував? Після його зустрічі із Фрейдом у Земмерінгу, Райх та його сім’я поїхали на відпочинок до мальовничого гірського селища неподалік Інсбрука, що зветься Ланс. Там Райх уперше прочитав «Капітал» — дещо запізно, як на популярність Маркса поміж соціал-демократів. Він усвідомив: те, що Маркс зробив для економіки, було так само радикальним, як і те, що Фрейд зробив для психіатрії, й роздумував про злиття думок обох. Маркс вів його до Енґельсової книги «Витоки сім’ї, приватна власність та держава», й до читання інших критиків патріархії, таких як Йоганн Якоб Бахофен. Сам по собі статус батька, вакансія, яку Фрейд зайняв у світі ідейного натхненництва, тепер піддавався сумнівам. Райх повернеться зі своїх студій на відпочинку, що протривали до завершення літа, зовсім іншою, ретельно радикалізованою особою.
Тоді, завітавши до Фрейда у Земмерінг, Райх попросив батька психоаналізу проаналізувати його і, коли Фрейд відмовив, сприйняв це як велику образу, навіть попри те, що Фрейд на той час вже був таким слабким, що вів лише трьох пацієнтів. Енні Райх вважала, що саме Фрейдова відмова особисто проаналізувати Райха посприяла не лише розірванню його зв’язків із Фрейдом, але й з реальністю. На той час Енні Райх проходила аналіз у Анни Фрейд і, судячи з того, що Райхова дружина розповідала, під час сеансів Анна Фрейд писала Джонсу, розриваючи обітницю лікарської таємниці, що зробила висновок: Райх, хоча харизматичний та вражаючий, був психічно нестійким, і це могло «погано для нього завершитися»{166}.
Є фото Райха, на якому йому 30 років: він стоїть у снігу на подвір'ї гірського санаторію в Давосі, що у Швейцарії, у лижному комбінезоні, роздумує, запхавши руки в кишені. Інше своє фото, зроблене в той же час і з тією ж невдоволеною гримасою, Райх підписав «Конфлікт із Фрейдом». Райхова третя дружина Ільзе Оллендорф пізніше писала в біографії Райха: «Фрейд… замінив йому батька. І те, як він його забракував, на думку Райха, не можна було пробачати. Райх відреагував на таке відчуження глибокою депресією».
Райх провів зиму 1927 року в Давосі, лікуючись від туберкульозу — захворювання, що вбило його батька й від якого в Італії раніше цього року помер його брат. Туберкульоз у тодішній Європі був відомий під назвою «віденська хвороба», бо саме там він просто лютував. 1923 року причиною однієї четвертої всіх смертей у місті був саме туберкульоз, і помирали переважно мешканці робітничих районів. Саме це захворювання стало каталізатором розвитку реформи політики забезпечення житлом соціал-демократів{167}. Райх, однак, вважав, що у всіх хвороб психосоматичне походження, й казав своїй старшій доньці Єві, що звинувачує у виникненні депресії та захворювання, від якого саме страждав, Фрейдову реакцію на нього та його працю. Райх, що знесилився через роботу в клініці психоаналізу й атаки на його теорію оргазму, відчував, що вигорів. Доктор став пацієнтом.
У середині 1860-х доктор Александер Шпенґлер, який після провалу революції 1848 року виїхав до Німеччини, відкрив, що туберкульоз був практично відсутнім у Давосі, що пояснював чистотою гірського повітря на висоті 1600 метрів над рівнем моря. Інтенсивність тамтешнього сонячного світла із притаманною їй рясністю ультрафіолетових променів також вважали важливим лікувальним фактором; ще один доктор припускав, що в Давосі, який ближче до сонця, радіоактивної еманації, яка, на його думку, акумулюючись на поверхні людського тіла, також ставала лікувальним засобом, було утричі більше, аніж у низинах. (1907 року Карл Дорно заснував там Світовий центр радіології, метою діяльності якого було дослідити такі-от біологічні ефекти впливу сонця на людину; інститут донині працює в місті і займається дослідженням питань глобального потепління). До відкриття 1946 року антибіотиків, які практично винищили хворобу в Європі й закрили масу готелів у Давосі, курорт був останньою надією багатьох пацієнтів. 1906 року було зафіксовано вражаючу статистику — 46 % хворих на туберкульоз були готові знову працювати після лікування у Давосі, яке могло тривати рік, а могло розтягнутися і на сім літ. Решта, ті, що приїздили вже на пізніх стадіях захворювання, марно сподіваючись на чудодійне видужання, були поховані на міському кладовищі в лісистій місцевості.