Залишаючи Саммергілл, я вирушив у пригодницьку подорож-пошук відповіді на запитання, ким насправді був цей споконвічно божевільний учений, чия спадщина похована разом із ним у його камері, що схожа на труну. Критик Луї Менан описував Артура Кестлера, з яким Райх розділяв комунальну кімнату в Берліні, як «дещо схибленого пейсмана, якого життя покидало по всій Центральній Європі і всіх історичних полицях цього клятого століття». Райхова історія ішла майже таким самим мандрівним шляхом, і, роздивляючись її, я сподіваюся розгорнути сувої його епохи під новим кутом бачення. Розглядаючи історію Райхової камери, можна видобути історичні записи того, як у XX столітті секс ставав явищем політичним, стикаючись на своєму шляху із Гітлером, Сталіним та МакКарті. Райх створив сучасний культ оргазму, прирівнюючи сексуальну потенцію до психічного здоров’я. Він убачав зв’язок між сексом та політичними репресіями й був переконаним, що екстаз — це точка супротиву, що мала імунітет до спроб політичного контролю. Звичайно, пероральні контрацептиви — ліцензовані УПМ як засіб для лікування жінок із менструальними розладами 1957-го (рік, коли помер Райх) — призвели до нечуваного раніше технологічного прориву, який полегшив сексуальну лібералізацію наступного десятиліття. Все ж Райх, мабуть, більше аніж будь-який інший мислитель на тему сексу, уже й до того сповнив еротичний ентузіазм 1960-х інтелектуальним обґрунтуванням і заклав теоретичні основи тієї ери.
Райхові теорії про сексуальну пригніченість й обмеженість продовжували розвиватися і після його смерті; найбільше до цього доклалися філософ Герберт Маркузе, який виїхав із Німеччини майже тоді ж, коли це зробив і Райх, та Норман Мейлер. Його ідеї стали гаслом, що об’єднало нові покоління дисидентів, які вважали, що оргазм веде до політичної свободи, а його оргонна камера, якою б дурнуватою ця ідея не здавалася зараз, стала символом сексуальної революції. 1968 року Райхові слогани виводили студенти-революціонери на стінах Сорбонни, а в Берліні примірниками Райхової книги «Масова психологія фашизму» жбурляли в поліцію.
Усе ж ще навіть за життя Райх вважав, що сексуальна революція звернула не туди. Справді, його ідеали, здавалося, сіли на мілину саме в десятиліття вільної любові, яке асимілювало та всмоктувало еротичну лібералізацію в те, що історик та психоаналітик Ілай Зарецький називав «сексуалізованим світом масового споживання» (секс, виявилося, можна використовувати як інструмент політичного контролю). Райх пропагував експресивне бачення людського «я», але, беручи до уваги гедоністичну надмірність тієї епохи, його сексуалізовані переконання про людське тіло швидко деградували до форми примітивного нарцисизму, а відтак секс та радикальна політична діяльність розійшлися шляхами.
Можна вважати, що пам’ять про його ім’я є свідченням Райхової популярності минулих літ, бо так багато його колег було забуто. Але сьогодення пам’ятає Райха більше за його божевільний винахід, аніж за сексуальний радикалізм, який та камера несла. Споглядаючи історію приходу сексуальної революції з Європи до Америки в контексті історії Райха, його оточення та баталій, що розгорталися навколо його камери, ми можемо прочитати таку версію цієї історії, що суперечить загальноприйнятій. Ексцентричний прилад Райха можна розглядати як призму, крізь яку варто дивитися на конфлікти та розбіжності в поглядах тієї епохи. Чому ціле покоління людей шукало, як покласти край обмеженням та рестрикціям їхнього сексуального життя, закриваючи себе в якійсь шафі? І чому інші так цього боялися? Що про іронічність сексуальної революції нам каже те, що її символом лібералізації була камера?