Райх так сподівався змінити суспільство, звільнивши робочий клас від їхніх сексуальних ідефіксів, що сказав 1951 року Куртові Айзлеру: усі ці вилазки з його активістами були одним із найглибших та найзмістовніших досвідів, які той отримав як лікар. «Я ніколи не забуду привітних, схвильованих облич, сяючих очей, тієї напруги, того контакту. Немає жодних сумнівів, докторе Айзлер, це питання ще вийде на належний йому рівень, де б це не було. Воно вб’є будь-якого диктатора. Немає жодних сумнівів щодо соціальної сили, що криється в ньому. Це сила майбутнього. Це сексуальна революція». Не один Райх мислив, що якби люди викинули за борт життя свої сексуальні обмеження, усі інші авторитарні репресії випарувалися б разом з ними; в Амбулаторії його підтримувало багато молодих аналітиків.
У серпні 1929 року Вільгельм та Енні Райх здійснили паломництво до Росії. То був рік падіння Волл-стрит, яке мало б виставити на показ крихкість капіталістичної ідеології. У Європі вирувало масове безробіття (між 1928 та 1932 роками, після п’яти років відносного процвітання, рейтинг безробіття в Австрії збільшився удвічі). Та Росія, яку відвідав Райх, була утопічним плодом його уяви, який, вочевидь, мав імунітет до труднощів та проблем, з якими він боровся вдома. Перше, що зробив Райх, коли перетнув кордон Радянського Союзу, розпочинаючи свій двомісячний візит, то це палко обійняв прикордонника Червоної армії, якого, вважав Райх, поставили там, аби він привітав його з прибуттям: «Він лише глянув на мене з диким подивом та без краплі розуміння в очах». Згодом Райх написав про те тепло, яке не повернулося до нього взаємністю його товариша: «Був у моєму житті тривалий період, коли от саме так зі мною і поводилися. Щось дуже щиро пропагували, і я сприймав це серйозно. Потім знову і знову до мене доходило, що я поставився до цього серйозніше, аніж сам пропагандист»{186}.
Того року Сталін, страждаючи від манії величі, запустив свої п’ятирічки, що передбачали програму пришвидшеної індустріалізації й примусової колективізації фермерських господарств (партія очікувала, що результатом такої технологічної потуги буде нечуваний 330 %-й ріст промислового виробництва і 50 %-й ріст сільськогосподарського сектора){187}. Райх їхав прямісінько до Москви і тоді, на догоду радянській пропаганді, як і багатьох інших тодішніх гостей Росії, котрі приїхали з-за кордону, його могли вразити численні вивіски, що прославляли успіхи таких-от політично-управлінських рішень партії. Насправді фермери випалювали пшеничні поля й вирізали худобу, протестуючи проти відбирання в них землі, у столиці впроваджувалася система харчування за талонами й більше ніж мільйон селян-опозиціонерів заарештовано й депортовано на примусові роботи в табори праці.
Райхи сподівалися на власні очі побачити, чим відрізняється від їхнього суспільство, в якому сексуальна лібералізація прописана в законах країни, які подружжя розглядало як відмінну модель для наслідування в їх кампанії за запровадження подібних змін в Австрії (Райхова пересувна клініка створювалася за подобою радянських пересувних екіпажів-відділень контролю за народжуваністю). Після Жовтневої революції 1917 року Олександра Коллонтай, непохитна феміністка та перший Народний комісар з питань соціального благоустрою, поспіхом взялася за видання емансипативних указів, які передбачали секуляризацію шлюбу, полегшували процеси розлучення та аборту і декриміналізували гомосексуальність. Така прогресивність політичних поглядів жевріла вогником надії для усіляких секс-реформаторів, як, наприклад, Райх, які на домашніх фронтах боролися проти сексуальних репресій та заборон, намагаючись повалити інститут стандартизованих сімей, які, як багато з них мислили, і ставали місцем їх увіковічнення. Адвокат «вільної любові» та соціальної емансипації жінок, Коллонтай славилася тим, що відстоювала позицію, згідно з якою в постреволюційному суспільстві секс має бути легкодоступним і потреба в ньому має задовольнятися так само просто, як і людська спрага за допомогою склянки води. Вона породила епоху ліг вільної любові й нудистських маршів у Росії; навіть проводилася кампанія, що для сексуальної зручності мас закликала до будівництва спеціальних кабінок, прибудованих до громадських туалетів{188}. Коллонтай займала важливу урядову посаду й була близькою подругою Леніна, тож її аргументи мали вагу і геть не сприймалися як щось із розряду крайнього лунатизму. Однак Райх наївно прийняв запропоновану Коллонтай вільнолюбну версію комунізму як ортодоксію.