1921 року Ленін зробив заувагу лідерці німецьких комуністів Кларі Цеткін, що «комунізм не призведе до аскетизму, а принесе зі собою насиченість та радість, і саме сексуально вдоволені люди допоможуть досягнути цього». Однак Ленін не бажав закладати вільну сексуальність як наріжний камінь нового суспільства, як, на думку Коллонтай, це мало би бути. Ленін помер 1924-го, і всі елементи його із Цеткін епістолярного жанру опублікували, й відтак стало відомо, що, насправді, позиція, яку він займав стосовно питань сексуальних, була радше консервативною, аніж ліберальною. Ленін застерігав, що молодь могла підпасти під згубний вплив дивакуватих фрейдівців, що лиш шукали виправдання своїй «гіперсексуальності»:
«Хоч особисто я претендую хіба що на роль похмурого аскета, так зване “нове сексуальне життя” молоді (а подекуди й старих) почасти здається мені суто буржуазним, таким собі розширенням буржуазних борделів. А це взагалі не має нічого спільного із вільною любов’ю — такою, яку ми, комуністи, розуміємо. Ви, певне, знаєте про відому теорію того, що в комуністичному суспільстві вдоволення сексуальних бажань, любовних утіх буде таким самим простим й звичайним явищем, як випити склянку води. Ця от теорія склянки води звела нашу молодь з розуму, дуже звела. Для багатьох хлопчаків та дівчат вона стала фатальною… Звичайно, спрагу треба втамовувати. Але хіба ж нормальна людина за нормальних обставин лягає в стічну канаву й п’є з калюжі чи то зі склянки, вінця якої заплямовані губами інших?.. Революція вимагає концентрації, нарощення сил… Розбещеність у сексуальному житті — це прояв буржуазії, [вона] є феноменом занепаду».
Річ у тім, що 1921 року, коли він писав ці слова до Клари Цеткін, Ленін (чоловік, про якого ходили чутки, що він імпотент чи ж просто сексом не надто цікавиться) уже встиг посваритися із Коллонтай, бо надто сильно йому допекло те, яку роль та відіграла у заснуванні Робітничої опозиції — організації, яка займалася викоріненням репресивної бюрократії з лав уряду{189}. Робітничу опозицію заборонили на з’їзді комуністичної партії 1922 року, Коллонтай звільнили з керівного апарату партії й відправили на дипломатичну службу; у той час, коли Райх гостював у Росії, Сталін уже знайшов для неї ефективний застосунок у Норвегії, де вона служила першою в історії жінкою-послом. 1929 року Сталін розпустив жіночий відділ партії, головою якого колись була Коллонтай, і всі її сексреформи зійшли на пси; аборт знову став незаконним, процес розлучення ускладнився паперовою тяганиною, порнографія заборонялася, гомосексуальність знову стала підсудною справою, а сексуальну освіту заборонили{190}.
Хоча попереджувальні знаки уже давно майоріли на усіх видимих горизонтах, Райх усе ще дивився на цю країну крізь рожеві окуляри (Шарлотта Вульф у написаній нею біографії німецького сексолога Маґнуса Хіршфельда, який був палким прихильником Коллонтай й відвідував Росію в рамках свого дослідницького туру 1926 року, стверджує, що Хіршфельд був однаково «ментально сліпим чи то боявся поглянути правді у вічі»){191}. Райх та Енні відвідали декілька прогресивних радянських установ та закладів, що мали показати, як в Радянському Союзі розділяли сім’ї і як колективізований спосіб життя замінював радянським людям інститут сім’ї. Особливий інтерес у Райха викликали численні комуни, що саме формувалися в той час: в одній із них, як він схвально зауважив, комунари ділилися навіть трусами. Комуна «Більшовик» (показова колонія для неповнолітніх злочинців, яку 1924 року започаткували в’язні тюрми «Бутирка», що на околицях Москви) була типовим пристановищем для іноземців у радянському пропагандистському турі. Комуною та прилеглою до неї взуттєвою фабрикою, потужності виробництва якої на час Райхового візиту сягали позначок у чотириста пар взуття і тисячу пар ковзанів, управляла лише тисяча підлітків, які її сформували{192}.