Також Райх завітав і до декількох радянських дитячих садків і поставив пунктик на необхідності відвідати Віру Шмідт, засновницю відомої психоаналітичної лабораторії-інтернату — школи, що мала за мету інтенсивне виховання в дітей радше колективно-соціальної, аніж батьківської, прихильності. Єдине місце, що підкорялося Райховій заснованій на сексі педагогічній доктрині, «Експериментальний інтернат» пані Шмідт відкрився 1921 року на другому поверсі Психоаналітичного інституту — модерної будівлі у стилі «ар нуво», що до революції була маєтком банкіра{193}. Заклад налічував тридцять дітей; серед випускників був і син Шмідт, Алік; і, перш ніж його батько заборонив психоаналіз, там навчався і син Сталіна Васілій. У своїй книжці «Психоаналітична освіта в Радянській Росії» (1924) Шмідт пояснила, що в її педагогічній установі більшість дітей були нащадками керівництва партії, «які більшість свого часу були зайняті виконанням важливих партійних завдань й відтак не мали змоги займатися їхнім вихованням». Нові вихованці, що потрапляли під її опіку, виховувалися абсолютно вільними від усіх традиційних для тодішнього суспільства обмежень.
У школі Шмідт не було покарань; учителям забороняли хвалити чи сварити дітей, бо ж моральні судження вважалися недоречним фактором, що сприяв розвитку відчуття провини й у подальшому міг спричинити розвиток неврозу в дитини. Також учителям забороняли виказувати свою прихильність до дітей, оскільки поцілунки чи обійми радше вважалися «винагородами», що більш підхожі для дорослих, а не дітей. Не привчали їх до горщика аж до досягнення трирічного віку. Дівчинку, яка, наприклад, замурзала себе фекаліями, просто мили та перевдягали, а не карали, й замість цього лагідно заохочували гратися із фарбами.
Про неконтрольований сексуальний розвиток дітей у школі збирали фрейдівські дані, і Шмідт вела окремий скрупульозний щоденник, в якому регулярно з’являлися нові записи лише про її сина. Контроверсійним був факт того, що вчителів закладу настановляли радше толерувати, аніж пригнічувати мастурбацію серед дітей й не ставати на заваді на їхньому шляху до сексуального, навіть якщо і спільного, самопізнання. Ходили чутки, що фінанси, які асигнувала установі держава, Шмідт спускала на проведення збочених експериментів, що націлювалися на передчасну стимуляцію сексуального розвитку дітей, через що згодом за установу взялася влада. Попри те, що чутки не підтвердилися, на державному фінансуванні Шмідт та її школа проіснували лише вісім місяців — їм перекрили доступ державних грошей і школа існувала за рахунок пожертв, допоки й узагалі не закрилася три роки потому.
Пізніше, в грудні того року, на зустрічі в будинку Фрейда, стверджуючи, що школа пані Шмідт пропонувала шляхи для здобуття перемоги над неврозом майбутніми поколіннями, Райхова історія про його подорож до Росії лунала альтами захоплення{194}. Все ж його колеги-аналітики зайняли щодо її педагогічних експериментів позицію, що склалася наполовину зі скептицизму і ще на стільки ж із ворожості. Фрейд, який добре знав про хвилю повстання проти психоаналізу в Росії — 1927 року Сталін заборонив перекладати праці Фрейда; а через десять років заборонить психоаналіз узагалі{195} — висміяв Райхову віру в те, що російські сімейні та шлюбні реформи були здатними знищити Едіпів комплекс людини, а відтак й усі її психічні захворювання. Фрейд висловився, що вірити в таке — те саме, що й вважати, нібито «хорошими ліками від кишкового розладу будуть заборона їсти і вставлений в анус корок». Фрейд саркастично припускав, що лише час — єдине мірило прогресивності дитячого неврозу і що їм слід продовжити розпочату Райхом дискусію про сиротинець пані Шмідт через тридцять років. Тоді Фрейдові уже пішов 74 рік, а ще через десять його уже не стане.
Більше того, Фрейд сказав, що «тотальний оргазм» не був відповіддю на невроз, який не має єдино-встановленого чинника. Коли ж Райх продовжував відстоювати свою позицію, заявляючи, що аналіз «повинен зміститися від терапії до профілактики — запобігання»{196}, Фрейдові, що траплялося доволі рідко, увірвався терпець: «Той, хто не перестає говорити на одну тему, тим самим демонструє, що хоче бути правим будь-якою ціною. Я більше не дам вам слова», — сказав він. Ричард Штерба, який також відвідав Райхову презентацію, писав, що то був єдиний раз, коли він бачив, аби Фрейд вдався до «авторитарного ставлення»{197}.