Приїхавши до Відня лише із рюкзаком у руках, Райх поїхав до своїх тестя та тещі, в котрих зупинилися Енні та діти. Вони відмовилися приймати його. Вперше за три роки Райх повернувся до Відня, і це була його остання нетривала зустріч з австрійською столицею.
За цих останніх два місяці у Відні Райх, закликаючи до безперервної політизації статевого життя у відповідь на небезпеку нацизму, що невпинно зростала, прочитав лекцію про фашизм декотрим студентам-членам Австрійської соціалістичної партії. Фрейд заборонив йому читати будь-які лекції, переживаючи, що така провокація заводила рух психоаналізу в небезпеку, який і без того вже потерпав від нацистських нападів, адже фашисти ототожнювали психоаналіз з комунізмом. «Ось ми усі тут готові ризикувати заради психоаналізу, але ж не за Райхові ідеї, з якими ніхто і не погоджується, — Анна Фрейд писала Ернсту Джонсу 1933 року. — Вирок мого батька стосовно цього такий: “Якщо психоаналіз заборонять, то заборонити його мають за те, чим він є насправді, а не за змішування психоаналізу та політики, який пропагує Райх”. Бажання мого батька позбутися Райха рівносильне тому, наскільки він відносить себе до представників психоаналізу. Мого батька злісно обурює те, що Райх змусив психоаналіз стати явищем політичним, а психоаналіз до політики не пхається»{232}.
Фрейд намагався захищати психоаналіз, відстоюючи його статус чистої науки і цілком та повністю відмежовуючись від політичних коментарів. Він відмовлявся роздумувати про небезпеку, яку зі собою ніс німецький фашизм. Ференці спонукав його з сім’єю покинути Відень уже в травні 1933 року, але вважаючи: те, що трапилося в Берліні, не пошириться на Австрію. Мине п’ять років перш ніж Фрейд і справді вдасться до еміграції, попри те, що тоді безліч інших психоаналітиків не погоджувалися із його оцінкою ситуації. Канцлер Австрії, представник Християнсько-соціальної партії, Енґельберт Дольфусс призупинив роботу парламенту й керував країною згідно з указом про надзвичайну ситуацію від 4 березня поточного року. Наступного лютого, у відповідь на загальний страйк у Відні, Дольфусс заборонив Соціал-демократичну партію, проголосив воєнний стан і обгородив цілий центр міста колючим дротом. Він був рішуче налаштований знищити соціал-демократів раз і назавжди. Після чотирьох днів кривавих сутичок, під час яких війська «Гаймверу» бомбардували Карл-Маркс-Гоф, викурюючи «шуцбундерів» із їхніх «фортів», Червоний Відень урешті здався{233}.
Німецьке товариство психоаналітиків було очищено від євреїв, які становили 80 % його членів; більшість із них виїхали з країни. Як президент МАП, Джонс відкрив у Лондоні імміграційне бюро, яке фінансувало та координувало психоаналітичну діаспору: «Ситуація німецьких аналітиків є доволі плачевною, — писав Джонс Аврааму Брілю, засновникові Нью-Йоркського товариства психоаналітиків, наприкінці травня 1933-го. — Наскільки я розумію, жодному єврею не дозволено займати будь-яку офіційну посаду в тому суспільстві… Фрейд, власне, блискуче поводиться у цій ситуації і все ще сподівається, що Австрія, можливо, й не піддасться нацистській загрозі, хоча, як на мене, — це сумнівні сподівання».
Макс Айтінґтон утік до Палестини, і Берлінська поліклініка та Інститут психоаналізу перейшли під керівництво двох аналітиків неєвреїв — Фелікса Боема та Карла Мюллера-Брауншвайга, які довели, що є ефективними нацистськими колабораціоністами. Вони підписували свої листи «Хай Живе Гітлер!» та замінили фотографії Фрейда, які прикрашали Поліклініку (інколи по чотири на одну кімнату) портретами фюрера. За спогадами Боема про його співбесіду на цю посаду, коли Фрейд призначив його перейняти справи від Айтінґтона, його єдиною вимогою було: «Звільни мене від Райха». Джонс, який було чував, що Райх був «дуже тямущим аналітиком», хоча й «дещо диким та ненадійним у своїх теоретичних судженнях», спочатку захищав Райхове право на політичну активність{234}. Після улесливих перемовин-умовлянь з Анною Фрейд, Джонс змінив свою думку і заявив, що Райх повинен обирати між психоаналізом та політикою. Джонс та Анна Фрейд разом розробляли план, як би краще змусити його нарешті замовкнути.
Ернест Джонс сподівався, що Боем та Мюллер-Брауншвайг зможуть утихомирити нацистів й таким чином «врятувати» психоаналіз, аби він, як Джонс казав, знову зацвів за менш войовничих часів. «Я віддаю перевагу тому, що хай краще психоаналіз практикують іновірні в Берліні, аніж зовсім не практикують», — писав він у листі до Анни Фрейд. Райх та інші вважали, що це було крайньою наївністю. 1936 року Німецьке товариство психоаналітиків увійшло до складу лиховісного Німецького інституту психологічних досліджень та психотерапії, який очолив кузен Германа Герінга, відданий нацист, котрий радив членам персоналу «з усією науковою запопадливістю пропрацьовувати вздовж і впоперек “Майн Кампф” Адольфа Гітлера». Поліклініка була особисто схваленою Гітлером, який використовував її як концентраційний табір попереднього утримання, або ж, як це описувала Елізабет Данто, як «віртуальну психіатричну гільйотину» для боротьби із дегенеративністю суспільної моралі.