Для данців психоаналіз усе ще був чимось новим та захопливим. Перша книга про Фрейда була опублікована данською не так давно, аж 1929 року (у своїй історії психоаналітичного руху Фрейд скаржився, що скандинавські країни були наймеш «сприйнятливими» до його ідей), і єдиним аналітиком, який там працював, був Юджин Гарнік, що приїхав туди рік перед тим{238}. Сім’я Гарніка залишилася в нацистській Німеччині, й та тривога, яку спричинила розлука, призвела його до нервового зриву одразу після приїзду Райха. Як стверджував психоаналітик та біограф Ерік Еріксон, який також виїхав до Данії після того, як нацисти узурпували владу, коли в Гарніка за розкладом був якийсь публічний виступ, то все, що від нього можна було почути, було якоюсь тарабарщиною. Здавалось, йому було місце не за трибуною, а у психіатричній лікарні. Було важко зрозуміти, ким він став; Фріц Перлз, якого ще до Райха аналізував сам Гарнік, чув, що той помер у закладі для душевно хворих десь поблизу Копенгагена.
От, власне, так само, як і Фріц Перлз, перейшовши від пасивного методу терапії Гарніка до палкішої методики Райха, так і, власне, ціла психоаналітична індустрія Данії трансформувалася, коли на сцену її внутрішнього дійства вийшов Райх. Перед тим, як у нього трапився той психічний зрив, Гарнік сказав журналістці Еллен Зіерстед, яка стане однією з найпалкіших скандинавських прихильниць Райха: «Якщо приїздить Вільгельм Райх, то обов’язково підіть до нього. Він неймовірно майстерний, але будьте обачні — у вашій маленькій приватній “майстерні” він працюватиме з динамітом». Райхова репутація аналітика йшла попереду нього, але приїхав він не сам, а із тавром: «Райх шкідливий для вашого здоров’я».
Попри петиції декількох данських студентів, Фрейд відмовлявся санкціювати Райха як заміну Гарніку через його «комуністичне кредо», вагаючись, чи варто випускати Райхову радикальну версію психоаналізу на ще незайману територію{239}. Себто Райх приїхав до Данії без офіційно делегованих йому повноважень. Як твердить один з істориків данського психоаналізу, копенгагенський авангард прийняв його як «провидця, який міг відродити суспільство, а особливо його сексуальне життя»{240}.
Райх осів у копенгагенському оазисі толерантності й, оглянувши критичним оком свою колишню домівку, взявся за написання «Масової психології фашизму» — своєї праці-дослідження режиму диктаторства, яке стало класикою жанру. Повен невідкладності свого бажання пояснити, чому, коли умови для проведення революції були найсприятливішими, німецькі маси вдалися до нацизму, а не комунізму, він занурився у вивчення гітлерівської «Майн Кампф» та елементів нацистської пропаганди{241}. Райх приклав усіх своїх сексуальних та політичних дум до аналізу кризи, що розгорнулася. Чому люди так завзято підтримували Гітлера, йдучи всупереч своїм основним інтересам й жертвуючи свободою, яку обіцяла сексуальна революція, про яку так мріяв Райх?
Він заперечував ідею того, що стрімкий злет фашизму варто вважати персональною заслугою гітлерівської харизми; не погоджувався, що нація впала у тенета «психозу Гітлера». Натомість Райх стверджував: люди відкрилися ідеям фашизму через специфічну «структуру психіки», яка закладалася в їхні мізки ще з дитинства. Райх, який продовжував розвивати свою теорію оргазму і далі ще більше спарював її з політикою, вважав, що систематичне пригнічення природних бажань дитини, яка росте в патріархальній сім’ї, у результаті створює громадянина, якого можна використати як маріонетку, який схилятиметься до покірності, сліпої слухняності та ірраціональності. На думку Райха, Гіт-лер ідеалізував сім’ю тому, що та вчила дитину приборкувати свої інстинкти, які не підпадали під її правила, і взагалі-то слугувала «мініатюрною версією авторитарної держави»{242}.