Допоки Енні Райх продовжувала свій аналіз із Анною Фрейд, доньок Райха аналізувала студентка Анни Фрейд, одноразова коханка Отто Феніхеля часів війни Берта Борнштейн — та з еротичної подорожі на човні до центру озера Грундльзее. Петер Гелер, ще один підвладний Анні Фрейд дитячий аналітик, який працював у її закладі, стверджував, що Борнштейн «була особою дещо безформною із благородним єврейським профілем», яка користувалася аналізом, як тупим мечем. «Професійна жвавість та м’який і ніжний польський акцент, з яким вона промовляла свої психоаналітичні коментарі про все і всіх, — писав Гелер, — якимось чином підсилювали точність її жорстких суджень».
Згадана вище установа відкрилася, коли Дороті Берлінґхем, донька ювеліра Чарльза Тіффані і спадкоємиця його багатств, приїхала 1925 року до Відня, аби проаналізувати своїх чотирьох дітей в Анни Фрейд. Берлінґхем в’їхала до квартири над Анною та Зигмундом Фрейдами. У неї була лінія прямого телефонного зв’язку із спальнею Анни Фрейд, аби та могла обговорювати прогрес своїх дітей і проходити аналіз у Зигмунда Фрейда (з часом вона й сама стала психоаналітиком). Близькість її співпраці та дружби з Анною Фрейд зацементувалася, коли ті до спілки придбали будинок за містом. Доволі довго побутувала підозра, що вони були коханками (Ричард Штерба відвідував їхній заміський котедж і звітував, що ті спали в одному ліжку). Невтілені материнські інстинкти Анни Фрейд вели її до того, що вона стала не лише аналітиком для чотирьох дітей Берлінґхем, але названою матір’ю для них: «Я подеколи думаю, що хочу, аби вони були не лише здоровими, але ж водночас, аби були… моїми», — Анна Фрейд писала своєму батькові.
Все ж була на її шляху до материнства одна каверза: Дороті Берлінґхем була заміжньою. Роберт Берлінґхем був хірургом, який страждав від маніакальної депресії, через яку його декілька разів госпіталізували. Його спустошувала розлука з сім’єю, і він раз за разом відвідував Відень, аби ще раз спробувати повернути їх. Обидва Фрейди, він і вона, змовилися тримати його на відстані від його ж дітей і порадили Дороті припинити будь-які контакти з ним. Анна написала Роберту Берлінґхему, що його візити до Відня розчаровували його дітей, і намагалася переконати дітей, що зустрічі з ним погано на них впливали. Коли Роберт Берлінґхем відвідав Фрейда, аби висунути претензії на повернення його сім’ї, Фрейд сказав йому, що допомагав Дороті подолати її сексуальну потребу в її чоловікові.
Лора Райх вважає, що Анна Фрейд та Берта Борнштейн також змовилися проти її власного батька. «Увесь цей порятунок Анною Фрейд дітей Берлінґхем від їхнього пришелепкуватого тата був однією великою виставою, — каже Лора Райх, — коли ж насправді вона просто намагалася утримати їхню матір для власних лесбійських (я вважаю, що то були статеві відносини, але це не доведено) потреб. Вона хотіла матір і дітей, вона хотіла захистити їх, і я думаю, що така техніка роботи Фрейд вплинула і на Берту Борнштейн».
Тоді Лора вважала, що вона лиш «гралася» в аналіз із фрау Фрейд, що і було методом Анни Фрейд для аналізу дітей. Проте її сестра відчувала більш прямолінійну дію ефекту терапії на себе. «Борнштейн аналізувала Єву роками, і аналіз, здебільшого, складався, на мою думку, з того, з чого і аналіз дітей Берлінґхем Анною Фрейд — переконання Єви в тому, що її батько був не від світу цього. Ось який там був аналіз. Їй утовкмачували, утовкмачували, утовкмачували і ще раз утовкмачували. Я пригадую, що коли моїй сестрі було приблизно двадцять, ми — наша мама, Берта Борнштейн, я і моя сестра — сходили на гору. Берта Борнштейн не переставала повторювати: “Тепер же ти бачиш, що він псих. Хіба ж не так?”. Моя сестра, зрештою, плюнула на неї, так її вже це розізлило». Енні Райх, перебуваючи в конвульсіях психологічного впливу аналізу з Анною Фрейд, погоджувалася з цим. «Моя мати також була переконаною: нам варто знати, що він був психом і що нічого нас не об’єднувало, — сказала мені Лора Райх. — Вона дуже переживала, може й не дарма, що він візьме над нами гору і запудрить нам мізки». Єві Райх здавалося, як вона пізніше розкаже Майрону Шарафу, що їй «промивають мізки», намагаючись переконати, що її батько був «хворим спокусником».